Подорожуючи в кінці 80-х  автомобілем Білорусією і Прибалтикою, відзначив разючий контраст між територіями, відокремленими кількома сотнями метрів.

Не встигло залишитися позаду якесь сонне і доволі занедбане білоруське “сяло” з дядьком у військовій сорочці, котрий на лузі клепав косу, готуючись, “касіць канюшіну”, як я вже заїхав у ошатне,   прибране і чепурне литовське містечко, яке навело на думку, що і в межах СРСР можна відшукати місця, схожі на Європу. Оте відчуття переслідувало практично впродовж усієї поїздки Литвою, Латвією та Естонією – якщо не рахувати литовських “алкашів” із синюшними фізіономіями, котрі залюбки вихиляли в якійсь підворітні флакони з “Тройным” чи “Сиреневым” одеколоном – точнісінько як їхні соратники десь у Пскові чи Калузі (хоча буду справедливим – і у Тернополі теж).

Цей давній спогад навіяла вчорашня вимушена  прогулянка дощовим і через те не надто привабливим “файним” містом. Не знаю, можливо паскудна погода навіяла відповідний настрій, але внутрішня антена, яка є в кожного з нас, була налаштована в мене на сприйняття виключно негативу. Тротуар поблизу ресторану McDonalds – цілком пристойний, солідно вимощений – на зупинці для громадського транспорту трохи нижче раптом переходить у череду незугарних ям різної глибини, які в цю дощову днину щедро наповнені брудною водою. Маршрутки і тролейбуси, які тут зупиняються, вивалюють зі своїх нутрощів здебільшого навантажених різними клунками чи пакетами пасажирів, багато з яких, долаючи цю “смугу перешкод”,  напівголосно  згадували або чиюсь матір, або поширене в нас слово для означення жінок не дуже важкої поведінки. Дивно, але коли зона зупинки закінчується, тротуар до самого низу вулиці знову набуває  цілком або відносно благопристойного вигляду. Яким чином серед двох ділянок “майже Європи” примостився і, очевидно, вже довгий час цілком комфортно почуває себе відтинок тротуару з екс-СРСР, схожий на танкодром – питання, не позбавлене цікавості. Не доходять руки у відповідальних міських служб? Містяни змирилися і махнули на це рукою?

Напевно, перше визначається другим: руки не доходять тому, що “братія мовчить собі”…