Чоловіки з характером гульвіси, які любили стильно одягатися, створили цілу культуру у Львові протягом століття. Приклад з їхньої елегантності можна взяти і сьогодні. Побавитися у батяра до Львова їздив і тернополянин, – повідомляє “20 хвилин”.

Капелюхи, кашкети, камізельки, елегантні краватки одягли чоловіки, зібравшись на Дні батяра у Львові 1 травня. Їхні кобіти (так називали подруг – прим. ред) були у сукнях або блузках з довгими спідницями і обов’язково в капелюшках. Модно було носити і рукавички з сіточки.

Посвятився офіційно в батяри і тернопільських фотограф Михайло Урбанський. Він приїхав на свято у потрібному дрес-коді.

– Я одягнув камізельку, яку мені колись купила мама, білу сорочку. У Львові купив капелюха. – каже він. – Також одягнув позолочений механічний годинник. Його купив давно, він старовинний, має близько 50 років. До слова, для батяра мати годинник було дуже модно.

Жили у своє задоволення

На фестивалі була чудова атмосфера, продовжує пан Урбанський. Там проводили різноманітні конкурси та забави, продавали пиво, вино, гарячі ковбаски, плавлений сир і деруни – все в традиціях колишніх батярських кнайп.

Найближчі синоніми до слова батяр – гульвіса, авантюрист, пояснює пан Урбанський. Батярство було популярним у Львові з середини ХІХ до середини ХХ століття. Звідти цей феномен міської культури поширився на Україну. Типовий батяр – Голохвастов із п’єси «За двома зайцями».

– Це були розковані, оптимістичні чоловіки, які любили жінок, веселощі та пустощі, вони жили у своє задоволення, – розповідає Михайло Урбанський. – Ці люди не любили важко працювати. Вони заробляли дрібними крадіжками – брали те, що не так лежить. Або ж працювали на так званих гламурних роботах – фотографами, перукарями, кравцями. Часто хуліганили, тоді їх на 15 діб відправляли на важкі роботи – камінні кар’єри чи бетонні цехи. Батяри розмовляли сленговою мовою. Деякі їхні слова популярні і досі. Наприклад, шкраби – це туфлі, буцегарня – тюрма.

Любили виглядати стильно

Одяг був основним атрибутом батярів. Вони любили виглядати стильно. Батяри були різні. Так звані вар’яти носили сорочки, жилетки, штани кльош. А були більш вишукані – у вигладжених рівного покрою штанах, білих шкарпетках.

– На святі у Львові батярів зібралося небагато – близько десятка корінних львів’ян, які одягли відповідне вбрання, – каже Михайло Урбанський. – Я теж вирішив створити собі такий образ, адже я і в житті є батяром. Коли ми з подругою, теж одягнутою в стилі тих часів, прийшли на площу ринок, на нас одразу звернули увагу місцеві батяри. А згодом записали мене в батяри. Навіть видали посвідчення. Тепер я маю право, як почесний батяр Львова, відвідувати свято батяра щороку. І за цим документом мені мають налити безкоштовно гальбу пива.

За батярами та їхніми колєжанками було дуже цікаво спостерігати, адже кожен був у своєрідному образі, продовжує тернополянин. Один чоловік, приміром, одягнув капелюха та тюремну форму. Про нього жартували: «Ви бачили того вар’ята, який втік із буцегарні, щоб женитися». Був на святі і 70-річний батяр. Пан у капелюсі, елегантному костюмі та метеликом на шиї прогулювався площею з жінкою в шалі на плечах. Перед ними решту батярів знімали капелюх і віталися. До речі, батяри вітаються між собою дуже поважно, роблячи компліменти одягу. Наприклад: «Честь! Гратулюю! У вас сьогодні модний гардеробчик».

А ще батяри дуже любили фотографуватися, тому на святі у Львові наробили багато світлин.

– Потрапити до газети для них було великим щастям, – каже Михайло Урбанський. – А найкращою відзнакою, якою вони пишалися, було сфотографуватися з поліцаєм, який їх пов’язав.