Сказати, що українці всім серцем довіряють державі та її інститутам – означало б видати бажане (для влади) за дійсне. Або ж – просто покривити душею. Довіряти тому (чи тим), хто тебе регулярно дурить – все одно, що власноруч поставити собі на чоло тавро невиліковного мазохіста. Або, принаймні, зовсім наївного ідеаліста. 

І все ж навіть серед цього океану всезагального скепсису є місце для острівців довір’я. Як свідчать соціологічні дослідження, серед державних та суспільних інституцій українці найбільше довіряють Збройним силам, волонтерам, Державній службі з надзвичайних ситуацій і церкві. ЗСУ в цьому переліку  на першому місці – їм довіряють 69% опитуваних. Для цього, очевидно, є підстави. Армія в силу самого свого призначення несе головний тягар протистояння з Росією на Донбасі й наразі забезпечує решті країни відносно спокійне (хоча й далеко не безпроблемне) життя. ЗСУ помітно прогресували в порівнянні з 2014 р. і у міжнародному рейтингу армій Global Firepower 2021 ЗСУ вперше посіли 25 місце з-поміж 140 країн світу. Серед країн Європи  за потужністю українська армія –  сьома після Франції, Великої Британії, Італії, Німеччини, Іспанії та Польщі. Все це спроможне навіть змусити трохи пишатися нашою збройною потугою, але… сьогодні о 3.40 ранку солдат-строковик розстріляв з автомата караул військовослужбовців Національної гвардії на заводі “Південмаш” у Дніпрі, після чого втік зі зброєю і цілою купою набоїв.  Серед загиблих – четверо військових і одна цивільна. Ще п’ятеро людей отримали поранення.

Звичайно, тепер буде розслідування, яке, можливо, й виявить, що призвело до цієї трагедії; за його результатами Міноборони видасть рекомендації щодо недопущення  подібних випадків у майбутньому; хтось із командирів позбудеться посади… Все ж, якщо спробувати розібратися в причинах, так би мовити, на відстані, то на думку спадають дві найбільш ймовірні.

Читайте також: Нацгвардієць розстріляв з автомата інших військових і втік зі зброєю: є загиблі і поранені. ВІДЕО

Перша: так звані нестатутні взаємини. Ця “відрижка” радянської армії, вочевидь, відчуватиметься доти, доки армія комплектуватиметься призовниками і доки в ній будуть “діди” і “салаги”. З цією заразою нібито намагалися (чи зображали, що намагаються) боротися і в тій же радянській армії, але… увечері командири рот, зводів і старшини йшли додому, а казарма починали жити своїм життям – за своїм неофіційним статутом. Цілком можливо, що “дістали” 20-річного уродженця Ізмаїла до такої міри, що він з відчаю і безвиході схопився за автомат..

Друга можлива причина: неадекватність самого військовослужбовця. Не секрет, що у своєму благородному бажанні виконати план призову (про що вини з гордістю рапортують) військові комісаріати руками своїх медичних комісій нерідко дивиться крізь пальці отих самих рук на очевидні відхилення у фізичному і психічному стані майбутніх рекрутів, благословляючи до лав ЗСУ “і сліпого, і кривого”.

Яка з цих причин (чи, можливо, якась інша) спровокувала трагедію на “Південмаші” – має розібратися слідство. Воно, слід вважати, буде всебічним і ретельним.

Однак навряд чи поставить надійний заслін перед подібними випадками в майбутньому…