Найвеличніші програми, найурочистіші заяви й декларації, найсвятіші клятви і найщиріші обіцянки іноді мають дивовижну властивість поступово втрачати закладений у них початковий смисл і врешті-решт деградувати до перетворення на тему для анекдотів.

Цього дня, 17 жовтня 1961 р. у Москві розпочався черговий, XXII зїзд КПРС. На тлі всіх попередніх і наступних він вирізнявся ще не остаточно вивітреною атмосферою хрущовської “відлиги”, а також двома прийнятими ним рішеннями.

Перше: мумію Сталіна було вирішено прибрати з мавзолею й поховати під покровом темряви (звичний більшовицький стиль) біля кремлівської стіни. “Найживішого з усіх живих” позбавили не надто приємного сусідства, хоча можна припустити, що десь у пеклі вони сидять у казані, обійнявшись – “дело-то у нас общее, товарищ!”.

Друге: з’їзд прийняв третю програму КПРС, яка закінчувалася знаменитою фразою: “Партія урочисто проголошує: нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі!”. Для того, щоб Н. Хрущов бовкнув таке з трибуни зїзду, тривалий час працювали академічні світила, наукові інститути, громадські організації. Невідомо, на які о’бєктивні дані вони спиралися чи якої трави накурилися, але саме на основі їхніх невтомних трудів у текст програми було вписано: “Головне економічне завдання партії і радянського народу полягає в тому, щоб протягом  20 років створити матеріально-технічну базу комунізму”. Опісля всю цю ненаукову фантастику було без зайвого галасу, “втихаря” (теж звичний радянський стиль) прибрано й країна зосередилася на побудові “розвиненого соціалізму”…

“Отвечать за базар” не довелося ні Хрущову, ні його наступникам – у “найкращій країні на Землі”, де людині дихалося “так вольно “, взагалі не було прийнято про щось звітувати народу, не кажучи вже про те, щоб нести якусь відповідальність перед ним.

Але… відтоді щось докорінно змінилося? Звісно, нинішня демократія дає право на різні точки зору, та коли у своєму черговому посланні до Верховної Ради “Про зовнішнє та внутрішнє становище України” Президент Петро Порошенко, серед іншого, переконано (у нього це гарно виходить) заявив, що  “наступному поколінню українців маємо передати успішну європейську Україну” – чомусь одразу ж згадалася ота блискуча перспектива побудови комунізму до 1980 р.  Звичайно, можна відшукати нюанси відмінності: “маємо передати” звучить дещо скромніше і менш категорично, ніж “партія урочисто проголошує…”. Можна подякувати долі, що нинішні виступи глави держави вже не тягнуть за собою всенародні обговорювання і конспектування для виступів на політзаняттях (хоча дехто з його свити, мабуть, не був би проти цього). От тільки  обгрунтованість і реалістичність обох заяв, розділених між собою більш як півстоліттям, чомусь видаються вельми схожими. Чим викликаний такий песимізм? Та, багато чим і серед іншого – боротьбу з усіма нашими кричущими недоліками часто ведуть ті, хто їх же тишком-нишком примножує. Приклади моральності пнуться подавати ті, хто її позбавлений. Тигри, вовки і гієни закликають іншу фауну їсти траву, а самі… Це – зачароване коло, з якого немає виходу.

Ігор Дуда