Матч розпочнеться о 16.00. Ми обов’язково будемо розповідати про перебіг цього поєдинку. А зараз спеціально для наших читачів подаємо витяги з розслідування журналіста “Номер один” Андрія Кучерука, який розповідає про сірі будні головної тернопільської команди – http://numberone.te.ua/?page=consult&consultid=1043&sub=0.

Журналісти “Номер один” зробили вилазку в розташування команди

Більшість вболівальників тернопільської “Ниви”, приходячи на футбольні матчі, бачать лише один бік,  так звану святкову сторону, коли гравці улюбленої команди під мелодію футбольного маршу виходять на футбольне поле, щоб тішити глядацьку аудиторію. І коли команда програє (за весь 2010 рік у рідному місті футболісти “Ниви” розжилися лише на одну перемогу), то більшість висловлює негативне відношення і до гравців, і до тренерів. До певної міри так воно і має бути, адже вболівальники, заплативши за вхідний квиток, хочуть бачити свято, а не розчарування поразкою улюбленців.

Футболіст “Ниви” – не престижна професія

Однак, щоб це свято зробити, потрібно чимало чинників, сумарна кількість яких, на жаль, не значна, щоб кожного матчу здобувати перемогу. А вони, ці перемоги, як відомо, закладаються поза центральним міським стадіоном Тернополя. Журналісти “Номер один” зробили вилазку в розташування команди, проживши там один день, та на власні очі переконалися, якими потом та кров’ю даються майбутні перемоги. Відчувши всі смаки футбольного життя команди другої ліги, можна з повною відповідальністю говорити, що в минулому ті часи, коли футболіст професійної команди рахувався елітою краю, коли на нього ходили, його обожнювали, водночас йому намагалися створити такі матеріальні умови, щоб він думав виключно про футбол. Свого часу лідерів “Ниви” забезпечували житлом, автомобілями, допомагали влаштуватися до інституту, вирішували питання з наукою та армією, не кажучи вже що заробітна плата і преміальні видавалися вчасно і без затримок. Сьогодні, говорячи про такі блага, на обличчях футболістів з’являються іронічні усмішки. Професія футболіста перетворилася на щось мало престижне, до того ж за свою роботу не завжди можна отримати належну за контрактом винагороду (деякі футболісти “Ниви” через ПФЛ роками не можуть повернути зароблене). А якщо сюди додати, що футбол – один з найбільш травматичних видів спорту, то не дивно, що не багато знайдеться футболістів, які за таких умов погоджуються грати у “Ниві”. Для них престиж майстрівської команди, можливість потрапити на олівець футбольним скаутам, гордість за команду рідного міста, клубні кольори виходять на другий план. Футбольне життя коротке, а тому кожен намагається поліпшити матеріальне і фінансове становище своє і своєї сім’ї як може, а тому не дивно, що у “Ниві” здебільшого виступають “зелені” футболісти, для яких “Нива” – це перша доросла команда (між тим, було бажання заявити їх і на першість області, адже говорити, що вони майстри ще зарано, однак місцева федерація футболу не пішла назустріч тренерам “Ниви”). Так, вони не одразу можуть показати вправну гру, яка приносить перемоги, але за нинішнього плачевного тану справ, коли клубна каса зазвичай порожня, футболістам та тренерам “Ниви” (тренери, до речі, у клубі працюють за сумісництвом на громадських засадах, а основним місцем роботи для С. Шиманського є тренерська посада в тернопільській ДЮСШ, а С. Хоменко – орендар у спортивному комплексі “Ватра”) зразка 2010-го потрібно подякувати за терпіння. Не кожен ризикуватиме своїм здоров’ям, не отримуючи взамін належного матеріального заохочення. Та все ж давайте говоритимемо менше про фінанси, адже це як сипати сіль на рану. Розповімо більше, як же готується команда до матчів.

Столова на тренувальній базі не працює

Після кожного офіційного поєдинку, чи то домашнього, чи виїзного, футболісти мають один день відпочинку. Потім – щоденні тренування. Оскільки більшість гравців “Ниви” –  молоді тернополяни, то вони мешкають вдома, а зранку під керівництвом головного тренера Сергія Шиманського збираються на зарядку. Решта сім футболістів (з Києва, Одеси, Закарпаття та Черкас) живуть на заміській навчально-тренувальній базі в с. В. Гаї. Саме там вони проводять зарядку. Контролює процес найстарший з приїжджих футболістів – одесит Олег Панасюк. Про тренувальну базу розмова окрема. Вона довгий час була на замку через заборгованість перед газовиками, електриками та водоканалом. Нині вона має змогу прийняти футболістів, але це можна говорити лише умовно, бо там футболісти виключно живуть. Поки що на базі не запрацювала столова, а тому приїжджі футболісти харчуються стравами власного приготування, які їм на базу доставляє адміністратор команди Іван Білоус. Про калорійний раціон за таких умов говорити не доводиться. Тернопільські ж футболісти харчуються вдома, що, звичайно, зменшує витрати клубу, водночас немає змоги проконтролювати, чим харчується гравець, чи може ця їжа компенсувати витрачену енергію під час тренувань.