“В України і Японії дві спільні проблеми — радіація і… Росія”, – вважає японець з Увисли

Ще півтора року тому японець Акіра Хоя преспокійно мешкав у Токіо, про Україну знав лише з розповідей дружини Ольги. Чарівна українка так припала йому до душі, що вирішив покинути свою високорозвинуту країну і переїхати до рідного села Ольги — Увисла, що на Гусятинщині. Іноземець легко адаптувався до українських реалій: взявся за господарку, опанував трактор, відчув гіркоту наших проблем і з головою поринув у політику. Нині японець марить бажанням поліпшити рівень життя українців. «Акіра хотів на Майдан, та я не пустила, обурювався з втечі Януковича, — каже Ольга, — а тепер хоче їхати напоумити нинішній уряд…» 

40 років шукав… Ольгу
Розкішні грошові деревця-бонсай під хатою та японська автівка на подвір’ї переконують, що адресою ми не помилилися, – пише кореспондент “Нової Тернопільської газети” Іванка Гошій. На порозі зустрічають Ольга та Акіра. «В Увислій, мабуть, найкраща дорога в усьому районі, недарма Акіра погодився переїхати», — жартуємо. «Дорогу зробив поважний виходець з нашого села — Михайло Мостовий, який керував Львівською залізницею», — пояснює Ольга.
Акіра з нетерпінням чекає перекладу Ольги, він поки що українською знає лише необхідний мінімум: «добрий день», «до побачення», «вибачте», «дякую», «не переживай», «так-так-так»…
Акіра шукав струнку симпатичну українку аж… 40 років. Саме в такому віці доля подарувала йому знайомство з нашою землячкою. Раніше у нього не було сім’ї.
— Десять років тому я вперше поїхала на заробітки до Японії, — розповідає Ольга. — Закінчила Теребовлянське вище училище культури, економічний факультет Тернопільського технічного університету. Подруга запропонувала роботу танцівниці у Японії, так я й потрапила у країну сонця, що сходить. Я колись деякий час танцювала у хоростківському гурті «Тихий дощ», де солістом був Павло Доскоч, сцена — це моє хобі.
— Коли вперше побачив Ольгу, подумав: «На ній оженюся!» — ділиться особистим Акіра. — Для мене не має значення національність, просто Ольга — дивовижна жінка. Більшість японців прискіпливо обирають дружин, цікавляться їхніми родинами, минулим, для мене ж важливіший внутрішній світ жінки. Мабуть, я нетиповий японець.
Акіра пригадує, що Ольга полонила його й тим, що для неї не головне достаток, гроші, ставилася до своєї праці по-філософськи.
— За своє життя я зрозуміла, що у безгрошів’ї хочеться всього — квартиру, машину, а коли людина вже все має, у неї зникає інтерес до багатства, — міркує жінка. — Без грошей має одну проблему — як їх заробити, а натомість в достатку має багато складніших проблем.
Знайомство з жінкою на вулиці чи в ресторані неприйнятне для японців, тому друзі Акіри дивувалися, що він після першої ж зустрічі запропонував Ользі одружитися. З рідних Хоя в Японії живуть його сестра, тітки, батьки померли кілька років тому.
— Якщо вирішив — одружуйся, — казали тітки Акіри, — згадує Ольга. — До українок японці ставляться добре, хоча й серед наших бувають усілякі. Пригадую випадок, як одна українка одружилася з японцем, запропонувала переїхати в Україну, він продав свій бізнес, будинок, переслав їй гроші, а вона перестала виходити на зв’язок.

«Японці — ніби тепличні помідори, а українці — придорожні»
Знайомство з Акірою дещо розвіяло уявлення про дисципліновану, стриману ментальність японців. Іноземець так захоплююче розповідав, жестикулював, що здавалося — зараз посипле українськими жартами.
— Нас запитують, чи Акіра, бува, не від радіації утік, однак насправді в Японії вже 95% населення навіть не згадують про Фукусіму, та й витік радіації там був не такий, як у Чорнобилі,— каже Ольга. — Насправді він втомився від Токіо — величезного мегаполіса.
— В України та Японії спільні проблеми — радіація та… Росія. Спільний сусід-загарбник захоплював у нас острови, а тепер посягає на ваші території, — зауважує японець. — Це й об’єднує наші народи.
Життя в Японії, за словами Ольги, виважене, чітко «запрограмоване», водночас громадяни тієї країни особливо схильні до суїцидів. Щороку майже 30 тисяч японців закінчують життя самогубством, це найвищий показник у світі. Річ у тім, що з дитинства японцям ставлять найвищі планки, тому перша невдача призводить до страшного стресу.
— Японці — ніби тепличні помідори, їм комфортно, але вони від цього тупішають, а українці змалечку змушені вирішувати проблеми, ламати голову, де заробити гроші, і так — усе життя, — міркує Акіра, — від постійної боротьби за виживання українці сильні і витривалі. Але водночас українці так заклопотані своїми справами, що часто не мають часу думати ще про когось. Японці більш уважні один до одного, думають про ближнього. Бачив якось в Україні в банку в когось впали гроші, жіночка збоку швидко стала на них, аби собі взяти. Це дико. В Японії можна залишити гаманець на вулиці і до нього ніхто навіть не доторкнеться. Ще мені не подобається, що українці всюди сунуть хабарі. Якби я в себе на батьківщині комусь бодай натякнув на хабар, на мене відразу б наділи наручники. Добре було б «перемішати» японців та українців і поділити навпіл.
— Коли, буває, Акіру зупинять «даішники», бо ж деякі правила дорожнього руху у нас відрізняються від японських, я, як українка, починаю панікувати, мовляв, навіщо було обганяти, а Акіра вийде спокійно, перепросить, і його відпускають, — розповідає Ольга. — Щоправда, не знаю, чи з ввічливості, чи просто не знають, як оформити протокол на іноземця.
— Хабарів не даю, хіба що чайові, — усміхається чоловік.
— Акіра шокований нашим рівнем обслуговування в кафе, магазинах, особливо, якщо продавчиня точить ляси з колєжанкою по телефону, а на покупців не зважає, — продовжує Ольга. — В Японії в робочий час заборонені приватні дзвінки.

«Погостюєш півроку — і втечеш…»
У Токіо Акіра працював консультантом з нерухомості, продажу різних товарів, за освітою він — фахівець з комп’ютерних технологій. В Увислій іноземець продовжує віртуально співпрацювати з японськими компаніями, тож багато часу проводить за комп’ютером. Та односельці знають, що погожого ранку Акіру можна побачити на ставку з вудочкою — це його улюблений відпочинок.
— Зловив дві щуки, шість коропів, — хвалиться.
Поміж люди виходить рідко, у церкві був лише на похороні родички, наразі, як каже, лише вивчає християнство.
— У перші місяці в Україні Акірі було важко: до мене приходили друзі, родичі, ми не могли набалакатись, а він почувався самотнім, адже я не могла все йому перекладати, — каже Ольга. — «Буду жити в Увислі!» — вирішив, але цього чомусь ніхто серйозно не сприйняв. «Скільки ти витримаєш? За що будеш жити? Погостюєш півроку — і втечеш..,» — казали. Він це сприймав за образу.
— Стрес пережив, волосся вилізло, — жартує японець і показує лисину.
— Односельці доброзичливо ставляться до Акіри. «Коли вже приведеш японця на пиво?» — запитують, — усміхається Ольга. — «Та не любить він ні горілки, ні пива, ні вина», — відповідаю. Якось ми їздили на весілля на Лановеччину, то гості дивувалися, що він не п’є. Акірі сподобалися наші традиції, але дивувався, чому так людно.
Японець з повагою ставиться до української культури, наших традицій, хоча не завжди розуміє суть. Досі не може збагнути, чому в неділю не можна мити автівку, порпатися на городі чи навіть… стригтися.
— Японці працюють цілодобово, у них майже нема вихідних, тому наші затяжні свята трохи вибивають Акіру з колії, — каже Ольга. — Він якось навіть сказав священику, що не впевнений, що усі ці правила написав Бог. А іноді каже: «Ви ж християни, чому пліткуєте?»

Японські стандарти в Увислій
З перших днів в Увислій Акіра взявся за ремонти хати, переобладнує опалення, електропроводку — все за японськими стандартами.
— Якщо Акіра тут залишиться назавжди, то мені вже страшно, бо він налаштований на великі «реформи», — усміхається Ольга. — Почав міняти електропроводку, «списав» старі батареї, вивіз меблі… «Та у нас ще такі ремонти ніхто не ламає — я недавно лише робила», — кажу, але не заперечую, бо добре, що хоче господарювати. Для Акіри високі технології — це елементарне, а у нас не все можна «підігнати» під більш-менш нормальні стандарти. «Якщо температура води у душі має бути 35 градусів, то не може бути 25 чи 40», — вважає він. Побачив неподалік нашої криниці сусідський хлів, то тепер у нас фільтр на фільтрі. Разом ми клеїли шпалери у батьків, робили підвісну стелю.
На запитання, де Акіра навчився робити ремонти, каже, що все це елементарно — відкриваєш інтернет і вчишся.
— Я все вмію, тільки у мене непрофесійний темп, — каже.
— Акіру не влаштовує рівень наших майстрів, — каже Ольга.
— З Японії я привіз усі свої «іграшки», тому тепер маю чим зайнятися, — додає іноземець.
— Акіра відправляв до моїх батьків посилками різні електричні інструменти, а тут — непочатий край роботи, — каже дружина.
Поратись на городі японець не дуже полюбляє, але допомагає рідним садити-копати. Цьогоріч навесні орав трактором город, боронував, насадив японських помідорів, редьки.
— У нас тепер чотири рядки картоплі, а п’ять — помідорів, садимо багато капусти — те, що любить Акіра, — розповідає Ольга.— Наші вареники і борщі не дуже смакують йому, він любить овочі, рис, м’ясо, тут навчився їсти ковбасу, але тільки добре обсмажену, аби раптом яка бактерія не залізла.

«Тимошенко не люблю, а Ляшко — прикольний»
З початку Майдану Акіра щиро вболівав за українців, відстежував, як іноземні ЗМІ висвітлюють події в Україні. Дратувався, що Японія не висловлює підтримки Україні: ніби з ями визирає — «ну, що там?»
— Акіра звертався до секретаря прем’єр-міністра Японії з проханням підтримати Україну, — каже Ольга. — Нещодавно центральний японський телеканал робив передачу про Україну, просили в Акіри коментар по скайпу. Чоловік дуже ретельно готував інформацію, цікавився думкою односельців. Коли почув, що канал передав, ніби у нас війна через конфлікт між російсько- і україномовним населенням, сильно обурювався. «Це неправда. В Україні штучно створений конфлікт, насправді українці — мирна нація», — переконував.
Коли заходить розмова про політичну ситуацію, Акіра ще більше піддається емоціям.
— Тимошенко не сприймаю, Порошенка знаю як бізнесмена, Яценюк — панікер, з українських політиків хіба що подобається Ляшко — прикольний (усміхається, — авт.), — висловлює свою думку Акіра. — «Юля! Юля!» — кричали на Майдані, але це ж найбільш фальшивий політик. Як її ще можна слухати? Ще не відомо, хто більше грошей вкрав: Янукович чи Тимошенко? Юля — професійний злодій, і це знає увесь світ. Свого часу вона позичила гроші в Японії, сказала, на потреби екології, їй дали, але перевірили. «Як використали позику?» — запитали. «Ми зробили замовлення, оплатили, але нам нічого не зробили», — відбріхувалася. «Все зрозуміло…» — сказали японські урядовці. Якщо японців хтось раз надурив, то вони більше йому не повірять. Порошенку теж не вірю, бо він поїхав просити допомогу в Туреччини. Але чим ця країна може допомогти? Видно, має свої інтереси. Чому не звертався до Японії? Україні нині потрібні заводи, робочі місця. А хто, крім Японії, може це дати?! Якщо, скажімо, у критичній ситуації США дає Україні 100 гривень, то Японія — 150. Яценюк тільки лякає українців тяжким життям, хоча це не завжди виправдано. «Усе, хлопці, біда — грошей нема», — каже, а я дивлюся: українські акції на біржі не дуже й впали, щось тут не те. Нині в Україні дві проблеми: перша пов’язана з Росією, а друга — що робити далі, щоб вижити? Чомусь ці головні проблеми ніхто не вирішує, все пущено на самоплив. Люди почали скуповувати долари, заваливши курс гривні. Чому українці самі себе кидають? Жоден японець не поміняв би свою валюту у критичні моменти в країні.
— Коли окупанти захопили Крим, Акіра дивувався і давав просту пораду: «Телефонуєте Путіну: твої люди? Ні? Запитуєте Європу: ваші люди? Ні? А якщо нічиї — стріляти, — згадує Ольга. — А ще Акіра каже, що якщо Яценюк і Турчинов не виганяють загарбників, отже, вони продалися Росії. «Може, цього разу оберемо когось, хто буде менше красти», — зітхаю, а чоловік дивується: «Має зовсім не красти, як це — менше? А так виходить, що ви допускаєте…»
Попри політику Акіра міркує й про те, як би влити японські інвестиції в Україну, планує й сам розпочати якийсь бізнес на Тернопільщині.
— Японія — країна-джентльмен, вона нічого поганого зробити іншій нації не може. Росія — злодійка, Америка — злодійка, Європа — злодійка, а Японія — надійна подруга, — усміхається Акіра. — Скажу вам секрет: запросіть японців з їхніми технологіями, все слухайте і робіть мовчки, а коли все запам’ятаєте, перепросіть: «Дякуємо, можете йти».
— Акіра каже, що Бог, мабуть, недарма дав так, що він приїхав до України, тому прагне допомагати нашій країні. Він готовий «тягнути» в Західну Україну японських інвесторів, шукати шляхи партнерства, — каже Ольга. — Бачу, що йому скоро стане замало Увислої і Гусятинщини. Полонила його Україна!