Як співається у відомій пісні, усі ми прагнемо любові – і юні, і немолоді. Ну, нехай не аж так цілої любові, але хоча б поваги.

Загалом,  кожній нормальній людині важливо, як її оцінюють інші. Це цілком природно і притаманно як рядовим обивателям, так і особам, наділеним владою.  Взагалі, як це не прикро, одностайно схвальної думки про себе можеш дочекатися… хіба що у некролозі, присвяченому тобі. Хоча зворушитися його натхненними рядками навряд чи зможеш.

Але якщо отим самим пересічним громадянам здебільшого достатньо скромної похвали сусідів, колег по роботі чи домочадців, то людям з владними повноваженнями одного лише цього замало – їм важливо, щоб їх любили їхні виборці або ж громада території, якою вони керують. Але от лихо – якось не дуже схильний простолюд розпинатися у любові до рідної влади. Це характерно, загалом, для всього світу, але особливо – для проблемних країн, до числа яких ненька-Україна належала й раніше і ще більше  (хоча й не зовсім з власної вини) належить тепер. Про представників влади, звісно, періодично можна прочитати на вірнопідданих сайтах і у таких же друкованих листках, що їх поважають і навіть люблять прості мешканці, але ціна і щирість цих панегириків добре відомі.

Якщо ж раптом у когось із містечкової владної верхівки виникне (чого в житті не буває?) бажання дізнатися, що  про тебе думають, то алгоритм дій може бути наступним:

1) “освятити” своєю владою забудови в зелених зонах та інших сумнівних місцях, що на тривалий час викличе неабияке громадське збурення;

2) розпочати кампанію з перенесення кладовища загиблих у Другій світовій війні на пустир;

3) дочекатися від центрального органу, що реалізує державну антикорупційну  політику, протоколу з приводу конфлікту інтересів на місці самовідданого служіння громаді;

4) оголосити отой орган збіговиськом наклепників, які хочуть відволікти увагу від власних нечестивих діянь; 

5) після цього – почитати в соцмережах коментарі  про себе, рідного (рідну).

У цьому своєрідному керівництві до дії можливі варіації – для представників судової влади:

1) подати заяву на звільнення з посади судді – і тебе буде “звільнено у відставку” (???) ;

2) читати вище пункт 5.

Чимало цікавого (хоча й не завжди стовідсотково цензурного і поважливого) можна довідатися…