Україна – Німеччина – 1:2

Найперше (і трохи крізь зуби) – вітання знайомій викладачці музики з гарним іменем Оксана. Вона правильно склала партитуру матчу – аж до фіналу. Щоправда, як здалося, аж до fortissimo (дуже сильно) німцям вдаватися не довелося – достатньо виявилося звичних moderato (помірно) i forte (сильно).

Щоправда, був серед прогнозів  на матч ще один, досить оригінальний – від екс-гравця “Динамо”, відомого порушника спокою за межами поля О.Алієва: “Німці? А що німці? Ми ж у них виграли в сорок п’ятому…”

Пригадується, навесні 1997 р. у Валерія Лобановського, який був спостерігачем на матчі відбору до Кубку світу-1998 Німеччина-Україна (2:0), запитали, в чому причина поразки нашої збірної. “Метр” тренерського цеху відповів коротко: “Тому що збірна Німеччини зараз сильніша за нас”.

Минуло більш як 23 роки, а оте “зараз сильніша” зберігається. І важко сказати, що може трапитися в німецькому футболі та якого рівня має досягти його деградація, щоб становище змінилося. У звітному матчі і О.Алієв, і решта глядачів могли побачити, що ж таке – оті німці. Особливо коли їм дати грати так, як вони вміють і хочуть. “Повне командне відчуття простору і часу”, – така дещо філософська історична характеристика гри Німеччини сповна проявила себе вчора в Києві. Відлагоджені щвидкісні маневри, різкі вертикальні передачі, фланги, схожі на “кліщі” танкових груп Гудеріана… Додайте до цього і звичну бездоганну робот у з м’ячем – і складові переваги (і перемоги) Бундестіму стануть зрозумілими.  

Витративши на розвідку близько 20 хв., під час яких могла навіть виникнути ілюзія рівності суперників, німці продемонстрували перевагу якості над кількістю а швидкості – над повільністю, і зусиллями Рюдігера та Гінтера а також завдяки втраті позиції Соболя і неуважності Караваєва і тій же повільності Ярмоленка відкрили рахунок. Вже сам погляд на склад нашої команди викликав тривогу. Якщо в півзахисті зібралися, можна сказати, основні виконавці, то центральна ланка оборони – Миколенко, Забарний – ті ж самі, що “відзначилися” кількома днями раніше в Парижі (щоправда, якщо вірити нашому знаному вихідцеві з ТВ-4 і випускникові фізкультурного факультету педуніверситету, нещаслива гра у Франції відбулася “напередодні”). Завдяки їм роботи у голкіпера Бущана було чимало, а удар головою Габрі з кількох метрів був просто “вбивчий”. Наш голкіпер все ж впорався з ним. Але така вже воротарська доля: ти можеш протягом гри безліч разів виручати команду, витягати, здавалося б, “мертві” м’ячі, але найбільше запам’ятаєшся одним-єдиним, до того ж – фатальним ляпом.

На початку другого тайму Бущан не зміг зафіксувати в руках доволі легкий м’яч після передачі з флангу і, на своє нещастя, втрапив ним просто в голову хавбека гостей Горетцка. Той, напевно, й сам був дуже подивований таким подарунком. До честі нашого стража воріт, він не впав духом і не опустив рук, а продовжував з успіхом рятувати ворота після ударів Дракслера, того ж Гнабрі, Кімміха, Клостермана. У нас же спереду виходило, як мовиться, через пень-колоду, і чи не єдиним, хто намагався якось зв’язати ланки між собою, був Малиновський. Хавбек “Аталанти” і сам пробував завдавати своїх фірмових ударів здалеку, і постачав гострими передачами партнерів. Однією з таких він вивів на дуже зручну позицію Циганкова, але рудоволосий хавбек вдарив чомусь так, наче у воротах стояв не сам Нойєр, а семирічний сусідський хлопчина. Наші все ж, зціпивши зуби і борючись із втомою, намагалися щось створити попереду і врешті решт досягли “втішного призу”. Захисник “Баварії” Зюле в боротьбі з Яремчуком порушив правила (до честі німця, він не став із виряченими очима хапатися за голову і щось доводити арбітру) і Малиновський чітко переграв Нойєра. Гірка пігулка на якусь мить набула трохи солодшого присмаку…

Із закономірністю результату були згодні всі. Не став вправлятися у дипломатичності й коуч гостей Й.Льов: “Ми провели чудовий поєдинок, в якому у нас все виходило. За великим рахунком, у суперника не було шансів нас обіграти. При всій повазі до України. Це дуже хороша команда, але…”.

Додати нема чого. За винятком того, що “дуже хорошій команді” 13 -го жовтня належить зустрітися з не менш грізним суперником – Іспанією. І, як на зло, без Малиновського, котрий втілював фактично весь креатив у атаці й, крім того, встиг заробити попередження, яке перетворилося на дискваліфікацію. Що й казати, справжня “чорна” шестиденка “світить” збірній Україні та її вболівальників. А для останніх невдовзі – матчі Ліги чемпіонів: “Реал”, “Ювентус”, “Інтер”… Ці поєдинки зовсім не обіцяють радісного піднесення – радше навпаки… Чому? Знову наведу лаконічну і містку фразу В.Лобановського: “Тому що збірна Німеччини зараз сильніша за нас”…

Ось чому.