До 19 січня триватимуть різдвяні свята. Традиційними для цього періоду є колядування, щедрування та посівання.

В основі різдвяних звичаїв, як зауважують краєзнавці, збереглося все те, що пов’язано із життєвим укладом наших предків – давніх слов’ян, основними заняттями яких було землеробство і скотарство. Про це розповіли у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.

– На думку деяких народознавців, наші предки перейняли зимові свята від стародавніх римлян, які відзначали їх з 24 листопада до 1 січня, так звані Врумалії, Сатурналії, Воти, – розповіла Віра Шумська, завідувачка сектору відділу стародавньої історії. – Слово «коляда» вони також вважають латинським – від слова «calendae», оскільки так називався перший день першого місяця, а особливо січня, коли він пишно святкувався. На противагу їм, Юрій Федькович, відомий український письменник і дослідник народної творчості, вважав, що наші предки на честь свого найбільшого божества Сонця на ім’я Лад, святкували три великі празники. Перший з них припадав на кінець грудня і називався «Ко-Ладу». Тоді жерці з парубками, один із яких зображав козу – символ врожаю – ходили по селу, співаючи пісень Ко-Ладу, тобто колядки.

Професор Степан Килимник, етнограф із діаспори, у монографії «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Книга І», за словами Віри Шумської, відзначає, що найголовнішим родинним, громадським та релігійним святом у циклі зимових свят у давнину був день Корочуна. Це свято наставало у кінці грудня, коли сонце повертає на весну, і згодом, разом із своїми різноманітними хліборобськими обрядами-ритуалами, молитвами і магічними актами-діями, трансформувалось у Різдво – спочатку в язичеське, а потім у християнське. Напередодні Різдва, з появою першої вечірньої зорі, у наших пращурів починалася Свята вечеря, на яку господарі запрошували в гості бога Коляду, Сонце, Місяць, а також духів різних природних стихій – Мороза, Дощу, Вітру.

Український вчений-філолог і церковно-громадський діяч Іван Огієнко у своїй праці «Дохристиянські вірування українського народу» писав: «У Коляді за столом сидять три товариші: ясний місячник, світлеє сонечко, сам Бог Небесний…Усі небесні світила – це одна родина: сонце – жінка, місяць – чоловік, молодий, а зорі – то дітки, як то співається в наших колядках». Також він зазначав основні мотиви дохристиянських коляд: про створення Світу, про бога-Сонце, про урожай тощо.

Віра Шумська також додала, що християнське Різдво вперше було запроваджено у 30-х роках ІІ століття в місті Александрія, у Єгипті. У давній Русі язичеське Різдво почало приурочуватись до народження Ісуса Христа значно пізніше, оскільки християнство там було прийняте тільки у кінці Х століття. Відтоді у наших піснях-колядках Господь означав Сонце, Пречиста Діва Марія замістила богиню Ладу, а святий Петро – Перуна.