Цієї теми уже якось торкався, але оскільки зрушень у ній не помітно, доводиться знову згадати про неї.

Згоден, вона не найголовніша й не найболючіша; хтось скаже, що це взагалі дрібниця, але, як на мене, з категорії тих дрібниць, в яких і криється диявол…

Маю одну давню і, напевно, вже довічну прив’язаність: люблю переглядати відомі ще з дитинства історичні фільми, а також вестерни – така ось порівняно стерпна форма старечого інфантилізму. Причому, зізнаюся, ризикуючи видатися позбавленим національної свідомості в розумінні деяких її нинішніх ревних захисників: волію дивитися їх саме в тодішньому, ще радянському дубляжі. Нині вони часто демонструються на різних телеканалах уже в українському дублюванні, але… але від його якості мене здебільшого, даруйте, “шляки трафляють”. І принагідно згадуються слова відомої журналістки Юлії Мостової про те, що найбільшою проблемою нинішньої України є брак професіоналізму в усьому.

Про “все” зараз не буду –  зупинюся на отому “дитячому” кіно. Якщо, приміром, у “Білих вовках” студії DEFA німецький займенник “du”, що означає “ти” чомусь вперто перекладається як “ви”, причому всупереч логіці сюжету, то про що це свідчить? Що у перекладача проблеми з граматикою чи арифметикою? Плюс – з отою ж логікою. Ну, не може білий господар звертатися до батрака-індіанця на “ви” – як говорив Станіславський, не вірю. Дикувато також постійно чути “корінні напали”, “це справа корінних”. Їх так, можливо, офіційно йменують англійською (“natives”), але в даному випадку їх доречніше б називати просто “індіанціями”.

Дивне враження виникає не лише від довільного трактування перекладачами слів – вони також досить своєрідно тлумачать і вигуки персонажів, а також команди тваринам. У “Пані Володийовському” герой Даніеля Ольбрихського, татарський ефенді, скачучи галопом на коні, підганяє того гортанними вигуками “Гей-гей!”. Однак з екрана чомусь лунає категоричне українське “Стій!”. Кому воно адресоване, панове перекладачу, режисере дубляжу та акторе дублювання, які возсідають у студії в стольному Києві? Якщо ворогам, яких переслідує син Тугай-бея – то вони дуже далеко від нього і точно не почують його вигуків. Якщо ж своєму коневі, то виникає вже суцільне безглуздя – не можна одночасно щосили пришпорювати коня і командувати йому “Стій!”…

Таких великих і дрібних нісенітниць можна нарахувати чимало. Причина ж, вочевидь, до болю знайома: як і всюди, на не надто низькооплачувані посади, пов’язані з дублюванням іншомовних стрічок, у  нас призначають не за критерієм професіоналізму, а, як ведеться, “по блату” й “за знайомством”. Вкотре вже важлива (хто сперечатиметься?) справа поширення рідної мови дискредитується вкрай непрофесійним, “халявним” виконанням.  Тому й маємо те, що маємо.

Тому  надалі, напевно, переглядатиму улюблені стрічки на You Tube, із ще “радянським” дублюванням – не буде такого почуття досади…

Ігор Дуда