Під час нещодавньої президентської кампанії багато хто говорив, що виборці асоціюють Володимира Зеленського з героєм серіалу “Слуга народу” – вчителем історії Василем Голобородьком, якого доля занесла аж у президентське крісло.

Дивовижним (чи не дуже) чином актор повторив його шлях, і тепер вся країна чекає уже на інавгурауцію – не Василя Петровича  Голобородька, а Володимира Олександровича Зеленського, із проголошенням ним присяги і  врученням йому всіх атрибутів президентської влади.

Але якщо “кіношний” персонаж так сильно змінив долю керівника “Кварталу 95” і возніс його на самісіньку вершину державної ієрархії, то цілком закономірно поцікавитися, хто ж був творцем усіх мізансцен у фільмі, хто керував знімальним процесом. Іншими словами – хто був режисером “Слуги народу”, що став справжнім трампліном (чи катапультою?) для В. Зеленського у політику. ?

Виявляється, ним була досить відома в світі кіно й театру особа, уродженець Харкова Олексій Кирющенко. Навчався у Дніпропетровському театральному училищі, потім переїхав до Москви, де й осів. Працював у кількох московських театрах, а в 2001 р. став художнім керівником Театру комедії. Хоча О.Кирющенко має російське громадянство, але у 2015 р. також отримав посвідку на постійне проживання в Україні, оскільки працював тут над “Слугою народу”.

Театральних робіт О.Кирющенка бачити не доводилося, а от дві його ролі в кіно – діаметрально протилежні за своїм наповненням – залишилися в пам’яті. У популярному серіалі “Ліквідація” він зіграв тяжко контуженого льотчика Марка, друга головного героя, який зворушливо намагається підтримувати хоч якийсь контакт з близькими людьми. Жаль, співчуття – саме це може викликати ця немилосердно скалічена долею людина.

Зате  в “Пригодах солдата Івана Чонкіна”, який він сам поставив, його персонаж – капітан НКВС Афанасій Миляга, старанний шукач і винищувач “ворогів народу” – є радше гротескним типом. Поряд з відразою до нього як до безжалісного гвинтика потужного механізму терору, просто неможливо не реготати, коли капітан Миляга, помилково потрапивши в полон до своїх, вирішує, що опинився серед німців, і заходився демонструвати їм свої знання німецької (“Гутен морген, хер”, “Іх бін арбайтен ін ді русіш гестапо”) відповідати переляканим запитанням “Куда?” на фразу “Wie alt bist du?” і переконувати у своїй лояльності (“Іх лібе геноссе Гітлер! Да здравствует товарищ Гитлер! Сталин капут!”). Щоправда, сам автор роману, Володимир Войнович, був не в захопленні від режисерських і акторських імпровізацій О.Кирющенка, які, на його думку, занадто змінювали те, що було в романі.

Зате всі підстави бути задоволеним режисерськими знахідками Олексія Кирющенка має Володимир Зеленський – не виключено, що саме з легкої руки режисера його віртуальний герой став (принаймні на найближчі п’ять років, якщо вдасться уникнути усіляких парпламентських пасток з імпічментами) цілком реальнним і, що найважливіше, головним персонажем на українській політичній сцені. Цікаво, чи не залучить він тепер О.Кирющенка до постановки його публічних виступів, зустрічей на різних рівнях і офіційних візитів у інші країни? Доречні імповізації в них теж можуть бути незайвими…

Ігор Дуда