Потрапити в тюрму – не найбажаніша річ для будь-кого.

Навряд чи знайдеться багато диваків на кшталт героя Сільвестра Сталлоне в фільмі “План втечі”, який залюбки сідав у різні тюрми, щоб продемонструвати, що з них можна втекти. Тому й існують усілякі там застави, поруки, умовні терміни, відтермінування виконання вироку і т. д.

Рівно 95 років тому, 20 грудня 1924 року, із тюрми в баварському місті Лансберг-ам-Лех вийшов чоловік. Вийшов він з неї, відсидівши лише 9 місяців з 5 присуджених йому років. А “дали” йому оті 5 років не за крадіжку зі зломом і не за банківську аферу, а за державну зраду. Втім, винним він себе не визнав, а навпаки, на процесі переконано доводив, що діяв саме в інтересах своєї держави. На щастя для цього чоловіка (і на велике нещастя для людства), він жив не в СРСР кінця 30-хроків, коли такого звинувачення було б цілком достатньо для “розстрільного” вироку, його швидкого виконання і  поховання в безіменній могилі, а у, загалом, демократичній Веймарській республіці. Тому й у тюрмі він не працював на каменоломні чи в шахті, а диктував двом своїм добровільним помічникам свій опус, що зробив його зловісно-знаменитим –  Mein Kampf (“Моя боротьба”), в якому давав теоретичне обгрунтування і начерки того, що в майбутньому втілив у жахливу мізантропічну практику.

Режим тюрми, в якій утримувався державний зрадник, не лише у в’язнів сталінського ГУЛАГу, а й засуджених вже в  пізніші часи, міг би викликати дику заздрість в поєднанні з шоком середнього ступеня. О 6-й ранку двері камер відмикалися, і після сніданку в’язням дозволялося виходити на двір, де вони могли займатися  боксом чи гімнастикою. О 10-й годині ув’язненим видавали посилки і листи. Після обіду (за відгуками, досить непоганого) в’язні розходилися по камерах. О 16.00 їм приносили (на вибір) чай чи каву, о 16.45 відкривалися двері в сад, а до вечері о 18.00 (схильним до алкоголізму читати протипоказано) кожен ув’язнений міг купити в тюремній крамничці пів літра пива чи вина. Далі – година заняття спортом і – проведення часу в загальній кімнаті до 22.00.

Ну як? Сучасні борці за гуманізацію умов у пенітенціарних закладах були б, напевно, просто у захваті. Наш же в’язень, вийшовши задовго до закінчення терміну на волю зі стосом надрукованих аркушів своєї програмної праці, зробив висновки з режиму свого утримання і в межах двох десятків років створив у Німеччині й інших країнах, куди дороговказом спрямовувала його Mein Kampf, закриті заклади, де не давали на вибір чай чи каву. І де перед тими, хто там утримувався, не стояла альтернатива, що купити в крамничці: вино чи пиво? І де вихід на волю для більшості з них був лише один – через трубу крематорію…

Ігор Дуда