Світ

Перевага у повітрі

Коли у тебе є перевага у повітрі, це… це багато що означає. А коли ти ще й перебуваєш на цивілізаційному щаблі часів Золотої Орди, то неважко уявити, як можеш використати її проти свого противника, що й демонструє нині Росія. Все ж, є надія, що завжди так не буде. Зокрема, начальник штабу військово-повітряних сил США генерал Чарлз Браун натякнув, що американці незабаром можуть відправити в Україну винищувачі західного виробництва. “Серед них є американські, є Gripen із Швеції, є Eurofighter чи Rafales. Словом, є ціла низка різних систем озброєння, які могли б вирушити в Україну”, – сказав він. Звичайно, з досвіду українці вже знають, що може бути величенька часова дистанція між “могли б вирушити” і “вже вирушили”. А навіть якщо вже вирушили, то чи в конче потрібній для нас кількості. Хотілося б сподіватися, що в даному питанні крига вже скресає. Зі свого боку Президент Володимир Зеленський повідомив, що оборонний бюджет США передбачатиме додаткову допомогу Україні, зокрема для підсилення її авіації.

Ліквідація топ-терориста

Зусиль, всевидючих очей і довгих рук силових структур США вистачає нині не лише для допомоги Україні та стримування намірів Китаю щодо Тайваню, а й для того, щоб предметно і в науку іншим покарати декого з давніх ворогів. Останній (точніше, крайній) з них – соратник сумнозвісного Бен Ладена Айман аль-Завахарі. Одного цього його статусу було, напевно, достатньо для того, щоб за ним довго і вперто полювали, а він, на додачу, ще й був чинним лідером не менш сумнозвісної “Аль-Каїди”. Відпочинок на балконі одного із таємних (як йому здавалося) сховищ у Кабулі виявився для нього останнім перед вічним спочинком – аль-Завахарі був ліквідований внаслідок точного авіаудару з використанням двох ракет із символічною назвою Hellfire (“Пекельний вогонь”). US president Джо Байден підтвердив ліквідацію топ-терориста і попередив усіх інших, що скільки і де б вони не переховувалися, їх обов’язково знайдуть і покарають. Можливо, це є натяком для терористів, які нині коять безчинства у більш північних широтах?

Дещиця сентиментальності

Глава МЗС Німеччини Анналена Бербок, можливо, не без дещиці німецької сентиментальності розповіла про те, чому західний світ в умовах агресії Росії в Україні діє нині саме так… як діє. Вона, зокрема, шкодує, що Захід не може втрутитися у війну, щоб бодай створити безпечні коридори для цивільного населення. “Як міністр закордонних справ ви не можете просто сказати, що у вас у голові. Найважче – коли серце хоче не так, як диктує голова. Наприклад, я хотіла би пообіцяти, що ми гарантуємо гуманітарні коридори із районів, за які йдуть бої в Україні. Але ми не можемо собі цього дозволити. Така обіцянка має бути забезпечена військовими засобами, зокрема, безпольотними зонами. Мені ж довелося чітко сказати, що таких зон не буде”, – сказала фрау Бербок. За її словами, хороша зовнішня політика також означає зберігати холоднокровність “навіть коли ваше серце горить”. На наш, українців, жаль, таких холоднокровних політиків на Заході нині чимало…

Україна

Далекосяжні плани

Для декого це може прозвучати як передчасна побудова далекосяжних планів. Декому може здатися намаганням поєднати важко сумісні, а з урахуванням українського менталітету та наших звичок – просто несумісні речі. Однак, як заявив Президент Володимир Зеленський, після перемоги у війні Україна будуватиме європейську державу зі значною лібералізацією багатьох сфер і процесів, але водночас з потужною системою безпеки й оборони на зразок ізраїльської. Глава держави зазначив, що багато українців уже мають чітке уявлення про те, як дати відсіч агресору, і в майбутньому методи залучення якомога більшої кількості громадян до оборони держави лише вдосконалюватимуться. Поки що ж, у відповідь на петицію з вимогою заборонити вручати повістки про мобілізацію на блокпостах, АЗС і на вулиці, Президент нагадав, що в країні — воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію через агресію Росії щодо України. Й що захищати цілісність та незалежність своєї держави — це прямий обов’язок громадян…

Серйозне звинувачення

Можна посперечатися, наскільки це вчасно, але… про підозру в державній зраді повідомлено двом колишнім членам уряду: ексміністру закордонних справ Костянтину Грищенку і колишньому очільнику Мін’юсту Олександру Лавриновичу. Обом ставиться в вину погодження “Харківських угод” на користь Росії. Що стосується Лавриновича, то в нього вже є досвід перебування в ролі об’єкта кримінального переслідування, а от для витонченого дипломата Грищенка це, напевно, стало великим “SURPRISE!” (припускаю вираз ледь прихованої легкої гидливості на його обличчі). Слідчі стверджують, що екс-урядовці “за попередньою змовою з колишніми президентом (Янукович) та прем’єр-міністром (Азаров), діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, обороноздатності, державній та економічній безпеці України, в порушення Конституції та законодавства…створили сприятливі умови для подальшого переоснащення та модернізації озброєння Чорноморського флоту РФ, а також його збільшення на території АР Крим та м. Севастополя… “. Серйозне звинувачення? Напевно. Втім, наразі обидва ексміністри завбачливо перебувають за межами України…

Тернопілля

Скорбота і… бридота

На Тернопіллі нині вистачає скорботи. Що не день – то повідомлення про загиблих у боротьбі з російською навалою. І про супутні сумні події: похорони, сльози… Такі речі начебто мали очищати душі людей, спонукати їх ставати кращими, поряднішими. Мали б, але… Тут саме на часі сказати, що на тому ж славному Тернопіллі вистачає нині й всілякої бридоти. Власне, її дефіциту тут ніколи особливо не відчувалося, але в нинішній драматичній, з відтінками трагізму, ситуації вона видається особливо огидною. Одним з її проявів стало так зване псевдоволонтерство – в теперішніх умовах щось середнє між діяльністю великого комбінатора О.Бендера і звичайним мародерством на війні. Що це може бути прибутковою справою, доводить обвинувальний акт щодо дій спритної трійці, котра встигла придбати за добровільні пожертви чималі матеріальні цінності, явно не призначені для відправки на фронт. Ще один переконаний благодійник обрав інший шлях поліпшення свого добробуту: налагодив переправлення осіб призовного віку через державний кордон – напевно, не для проходження військового вишколу на тамтешніх полігонах і подальшого повернення в Україну. На цьому тлі діяння пенсіонера, який у ролі звідника (французькою звучить якось романтичніше – сутенера) за певну “мзду” забезпечував свою хтиву знайому клієнтурою, видаються мало не як актом людинолюбства…