Тернополянкам про намітку

13/01/2018 0
Розмір тексту:

Традиційний українськи стрій складається з різних елементів. Входить до нього й намітка або перемітка –головний убір заміжньої жінки. Одягали його тільки тоді, коли виходили «в люди».

Намітку виготовляли із тонкого бавовняного або лляного полотна. Вона мала довжину від 3 до 5-ти метрів і ширину – до 50 сантиметрів. Цікаво, що у кожному регіоні України, цей головний убір мав не тільки свою назву, а й свій спосіб намотування. Щоб намітка гарно виглядала і тримала форму її одягали поверх кибалки або очіпка. Про це, а також інші цікаві деталі, розповіла Тетяна Штокайло, екскурсовод Тернопільського обласного краєзнавчого музею, під час святкового заходу «Луна музеєм Коляда!».

– У княжу добу жінки носили обрус, – розповіла Тетяна Штокало. – На зміну йому прийшла намітка, а потім – хустка. Перші зображення намітки з’являються на мініатюрах 15-16 століття, також у 1565 році слово намітка зазначається у Львівській міській книзі та у подібних документах інших регіонів. Намітки носили по всій Україні, у селах були різні способи їх зав’язування. У нас, на Західному Поділлі, кінці довгого полотна оздоблювали так званими заборами з лицьового боку і вивороту, завершаючи їх петельним швом. У Заліщиках намітки вишивали чорними шовковими нитками, додаючи де-не-де темно-червону та сріблясту нитки. На Східному Поділлі були бавовняні, рельєфні намітки, вишиті шовковими нитками, оздоблені тороками з бісеру.

Намітка мала оберегове значення. Коли мати виряджала сина до шлюбу, то ставила перед ним два хліби і покривала їх наміткою на знак того, що він вже не парубок. Коли молоді йшли до шлюбу мати зв’язувала їм руки наміткою, також коли дівчина мала виходити заміж її навхрест замотували наміткою. Був цікавий весільний обряд коли на другий день весілля після розбирання молодої, коли з неї знімали весільний вінок, її покривали наміткою. Перший раз вона не згоджувалася її одягнути, оскільки не хотіла прощатися з дівуванням, другий раз не згоджувалася, і лише на третій раз дозволяла свекрусі одягнути на себе намітку. Садили тоді дівчину на діжу або на вивернутий кожух, щоб була багата і щаслива. Коли в родині народжувалася дівчинка, повитусі дарували намітку, і до породіллі йшли з довгою наміткою, щоб показати немовляті довге, щасливе життя. Були й сумні історії. Коли помирала заміжня жінка її також закручували у намітку, домовину обкручували наміткою і опускали труну у могилу на намітках.

Ще намітку використовували у народній магії. Вірили, що нею можна розігнати хмари. А коли в селі була пошесть холери всі жінки і дівчата збиралися на цвинтарі біля церкви, зшивали намітки і з ними обходили декілька разів навколо церкви тоді йшли до царських врат з кінцями наміток. Вірили, що таким чином можна позбутись пошесті холери у селі.

Як намотувати намітки нині пам’ятають старі жінки Полісся, Карпат. Та поступово це вміння поширюється серед зацікавлених. Майстер-класи з намотування намітки проводять у різних музеях України, є багато роликів на цю тему в Інтернеті. Показали, як зав’язувати намітку і під час святкового заходу у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. А ще про це можна дізнатися в етно-галереї родини Демкур «Спадок».

Ольга Трач

Фото автора

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Яка з представлених у міськраді політичних сил захищає Ваші інтереси?

    Результати

    Loading ... Loading ...