З наближенням офіційної дати старту вибочої кампанії пожвавилося місцеве політичне життя.

У той час, коли фаворити виборів обмінюються складними меседжами у телероликах та білбордах, гравці другого плану протоптують стежки провінційними містами і містечками. Проводять перші зустрічі і формують штаби.

Услід за Тарутою і Наливайченком у Тернополі побував Роман Безсмертний.

Нещодавно він заявив про намір висуватися в Президенти. Щоправда, політику, який з 1994 року перебуває у владній обоймі, рейтингу це особливо не додало. Він коливається в межах символічної позначки 1%, а всі спроби продати себе виборцями як “нове обличчя” у політиці руйнуються, коли людям нагадують, що Безсмертний був одним із стовпів режиму Кучми, будучи його представником у Верховній Раді, потім разом з Порошенком будували  Ющенку “Нашу Україну”,  а за Януковича рік працював послом в Білорусі. При Порошенку-президенту Безсмертний не дуже прижився. Йому довірили місію учасника Мінської переговорної групи, водночас спритний політик підробляв в Аграрній партії. Але не здобувши визнання й там, вирішив податися у президенти.

Не виключено, що цей передвиборчий “забіг” має кінцевого бенефіціара. За багатьма ознаками Безсмертний працює в полі Анатолія Гриценка, чий вихід у другий тур може розбити рожеві плани на президентство як Петра Порошенка, так і Юлії Тимошенко. Натомість Безсмертний своєю “освіченою” риторикою може  відщипнути жменю-другу голосів у Анатолія Гриценка.

Зрештою, таке в українській історії ставалося не раз. В далекому 1991 році Лук’яненко з Юхновським змагалися з Чорноволом, а тим часом переміг ставленик комуністичної номенклатури Леонід Кравчук. Була у нас і канівська четвірка із засланими Кучмою троянськими конями. Кому, як не Безсмертному, це знати…