Тривалий час не зустрічав одного свого знайомого, а зустрівши, відзначив зміну, що з ним сталася: на гомілці правої ноги у нього був доволі свіжий шрам зі слідами недавніх швів. Як з’ясувалося, на доріжці парку “Топільче” неподалік від “Сільпо” його вхопив зубами за ногу бродячий пес. З категорії тих, які тішаться зараз у нас просто таки шаленим вибухом гуманності з боку людей і ображати яких аж ніяк не бажано – можеш “напрацювати” на кримінальну статтю про жорстоке поводження з тваринами. З нею нині не жарти, і “політкоректність” захисників чотирилапих друзів сягає просто немислимих меж. А як же бути, якщо котрийсь з них (маю на увазі саме чотирилапих) таки хапне вас зубами? Це питання я задав і своєму невдачливому знайомому. Він лише розвів руками й розповів, що одразу ж звернувся у медичний заклад, де йому прописали курс уколів від сказу, антибіотики і ще бозна що… Коли ж він попросив лікаря повідомити про цей випадок у відповідну службу міськради, то отримав відповідь: “А хіба там не знають?”. Справді, важко припустити, що керівництво міста не знає про зграї бродячих псів, що бігають у парку. Мітки на вухах, мабуть, не роблять їх стовідсотково безпечними, про що й свідчить випадок з моїм знайомим. То як же бути, якщо отакий псюра ненароком вхопить вас зубами? Ловити його і тягнути на перевірку на предмет можливого сказу? Складати його “словесний портрет” і передавати його… а кому? Ситуація просто таки тупикова: безпритульні тварини вільно розгулюють де їм заманеться, їхні захисники ревно стежать, щоб їх, чого доброго, ніхто не скривдив. При цьому вони періодично завдають шкоди людям (сам бачив – враження не з найприємніших).

Ну, а що ж влада? Та… нічого, якщо не рахувати, що регулярно оголошує Тернопіль “європейським містом”. То, може, доречніше буде назвати його “індійським”? Там вулицями, доводилося чути, блукають священні корови, на яких не можна й криво подивитися; у нас майже такий же статус у зграй бездомних псів. У них нечистоти мають звичку виливати просто на вулицю, а у нас їхній запах теж доволі часто звеселяє нюх. То до кого ж ми ближче?

Ігор Дуда