Коли нещодавно монопартійна більшість новообраної  Верховної Ради працювала (чи, принаймні, мала намір працювати) навіть у нічний час, щоб прийняти близько сотні законів, опоненти закидали їй, що отакі “нічні зміни” нічого доброго не дадуть, і що треба організувати роботу так, щоб не доводилося приймати важливі законодавчі акти, куняючи й проганяючи сон стрясанням  голови. Така традиція, загалом, притаманна українському політикуму – згадаймо хоча б, як приймалася Конституція (ця процедура отримала тоді жартівливу назву “українська всенощна). Або як і коли в деякі роки відбувалося голосування за бюджет…  Між тим історія знає набагато одіозніший приклад, коли складений і підписаний в нічний час   документ мав набагато трагічніші наслідки. І не для якоїсь однієї політсили чи навіть країни, а для цілого континенту. Він не раз згадувався і згадується  опісля, коли йшлося про якусь: а) ганебну; б) недалекоглядну справу. Зокрема, у романі “Хрещений батько” caporegime Клеменца, інструктуючи Майкла Корлеоне, як правильно прострелити голови наркоторговця і капітана поліції, торкається і теми конкуренції в гангстерському світі: “Якщо дозволити затиснути себе на малому, то вони взагалі на голову сядуть. Треба зразу їх осікти. Так само, як Гітлера треба було поставити на місце ще в Мюнхені, не можна було спускати це йому з рук…”.   

Саме в ніч з 29 на 30 вересня 1938 р. у Мюнхені лідерами чотирьох провідних європейських держав була підписана сумнозвісна угода, яка фактично віддала до того часу суверенну й незалежну (однак не настільки впливову) Чехословаччину на поталу гітлерівській Німеччині. І яка відтоді увійшла в історію ще й під значно менш пристойною назвою “Мюнхенської змови”. “Які ж вони нікчеми…”, – саме так, за деякими свідченнями, гидливо промовив Гітлер до своїх наближених, коли прем’єр-міністри Великобританії та Франції Чемберлен і Даладьє залишили залу після церемонії підписання. Der Fuhrer мав підстави для зловтіхи: політика західних держав, спрямована на його “умиротворення”, досягла апогею, і він отримав  carte blanche для агресії на схід, причому під зовні благопристойним і навіть гуманним камуфляжем – захистом життєвих  інтересів судетських німців, які компактно проживали на заході Чехословаччини (вельми нагадує нинішні кримсько-донбаські мотиви Росії, в тому числі й з точки зору реакції західних демократій). “Ми отримали Чехословаччину ось так”, – клацнувши пальцями, сказав через 8 років “наці №2” Герінг у камері нюрнберзької тюрми американському психологу. Це, однак, не завадило британському прем’єру Чемберлену вимахувати в лондонському аеропорту текстом угоди і заявляти: “Я привіз мир нашому поколінню”.  Його політичний опонент і наступник на посту глави кабінету міністрів оцінив цю угоду не так пафосно і, як невдовзі виявилося, пророче: “У вас був вибір між війною у безчестям. Ви вибрали безчестя і тепер отримаєте війну”.   Пройде 2 роки – і оте згадане Чемберленом покоління сповна відчує всю цінність “миротворчої місії” підписантів Мюнхенської угоди.

Але тої ночі 30 вересня 1938 р. деякі з учасників  високих переговорів залишали їх з почуттям задоволення і виконаного обов’язку. Інші ж потирали від зловтіхи руки й уже планували наступні агресивні кроки…

Ігор Дуда