Вже на першій хвилині вчорашнього фіналу Ліги чемпіонів був призначений пенальті у ворота “Тоттенхема”. Жорстке (щоб не сказати – жорстоке) футбольне покарання, яке в даному випадку багато в чому визначило подальший перебіг матчу.

А сьогодні, 2 червня, виповнюється 128 років від того часу, як 11-метровий штрафний удар був затверджений пунктом Правил гри в футбол. Автором пропозиції був ірландський бізнесмен Вільям Маккрам. Як і багато  новинок, ця спершу зустріла спротив футбольної громадськості й навіть отримала зловісну назву Death penalty (“смертна кара”). Однак згодом ставлення до нововведення докорінно змінилося, і всі дійшли висновку про доцільність саме такого виконання кари за тяжкі “злочини” у штрафному майданчику.

До початку 70-х років минулого століття 11-метровий удар виконував виключно штрафну функцію. Саме тоді німецький арбітр Карл Вальд висунув ідею серії післяматчевих пенальті для визначення переможця поєдинку. До того на турнірах або проводилися повторні матчі, або ж взагалі  – підкидали вгору монетку, яка й визначала, хто сильніший. Ця система сповна була продемонстрована на Євро-1968, коли після півфіналу Італія – СРСР лише жереб визначив переможця – ним стали італійці. А фінал взагалі вийшов з  двох матчів:  у першому Італія і Югославія зіграли внічию 1:1, а в другому, що відбувся через 2 дні й за присутності меншої на 13 тисяч вболівальницької аудиторії на Stadio Olimpico у Римі? перемогу святкували “макаронники” – 2:0. Отоді футбольні функціонери й вирішили звернутися до ідеї Карла Вальда. З того часу 11-метровий став не лише “смертною карою”, а й “суддею” при вирішенні долі команд…

Загалом, як підраховано, ймовірність гола після пробиття 11-метрового штрафного удару становить від 72 до 86 відсотків – в залежності від холоднокровності того, хто б’є, і вміння голкіпера зреагувати на удар або ж вгадати кут, в який він буде завдаватися.  І, як завжди ведеться, удосконалення меча супроводжується удосконаленням щита. Хитрощам тих хто б’є (гра очима, обманні рухи на зразок “удару Панєнки”) протистоять усілякі воротарські контрходи (нахиляння корпусу в різні боки; вистрибування з лінії воріт до удару, що не завжди зауважується арбітрами; гримаси й репліки на адресу того, хто виконує удар). Майже не буває випадків, коли б призначення 11-метрового сприймалося провинною стороною з “християнським смиренням” і покорою/ Навпаки, практично завжди – вирячені очі, вимахування руками і загрозливі атаки на суддю. Але ця “смертна кара” продовжує діяти в футболі й навряд чи буде колись і кимось відмінена…

Ігор Дуда