Останнім часом повідомлення надходять – одне радісніше за інше. Власне, стан війни сам по собі передбачає, що сумні й тривожні звістки кількісно переважають над, скажімо так, підбадьорливими, але нині настала пора для дуже вже невеселих роздумів, а саме: опустить чи не опустить на Україну ядерну палицю неандерталець, в лапах якого вона опинилася (в тому числі, не забуваймо, свого часу й через продажність деяких учасників американської ядерної програми)? Адже після “приєднання” окупованих районів Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей Росія може, в силу свого вкрай спотвореного уявлення про міжнародне право і законність взагалі, вважати нові анексовані території своїми, а отже, захищати їх від “агрессии извне” навіть шляхом застосування  ядерної зброї.

Зокрема, заступник голови радбезу РФ Дмітрій Медведєв вважає, що Росія може безкарно нанести ядерний удар по Україні, оскільки країни НАТО не зроблять прямих кроків у відповідь, турбуючись про свою безпеку. Один з найвідоміших російських “друзей  бутылки” переконаний, що гинути в ядерному апокаліпсисі країни НАТО не збираються, а тому, мовляв,  “проковтнуть використання будь-якої зброї Росією”. За всього розуміння специфіки мислення в стані недопою, перепою, виході з запою чи при похмільному синдромі пасаж стосовно НАТО і Заходу не позбавлений частки майже тверезої оцінки, адже одразу згадуються і залізобетонно тверді  гарантії Будапештського меморандуму, і численні висловлювання  “глибокої стурбованості”і  “глибокого занепокоєння”, якими супроводжувалися  всі попередні агресивні кроки Москви. І які лише розпалювали апетити кремлівської верхівки…

Перспектива, що й казати, не надто втішна. І, як завжди в подібних ситуаціях, немає дефіциту в прогнозах. Цього разу – на предмет “Якщо Росія завдасть ядерного удару, то куди?”. Цій темі, зокрема,  присвятив публікацію редактор порталу “Європейська правда” Сергій Сидоренко. Його аналіз ситуації, можливих варіантів та сценаріїв прочитати було цікаво, а коли дійшов до  розділу про можливі найреальніші цілі ядерного удару Росії, ота цікавість поступилася місцем іншому почуттю – не такому абстрактному і, можна сказати, не зовсім приємному. Точніше – зовсім неприємному. Судіть самі:  “У зоні високого ризику – залізничні транспортні вузли на заході Україні, переривання яких може суттєво ускладнити постачання зброї від держав-союзників через Польщу. Попередні спроби РФ зруйнувати залізничні колії ракетними ударами виявилися невдалими. Тактичний ядерний заряд дозволить РФ вирішити цю задачу.

А удар по містечку на заході України, що неодмінно буде пов’язаний з численними жертвами, російській пропаганді буде найпростіше “продати” власній аудиторії”.

Ну, як вам така, з дозволу сказати перспектива?  Звучить не так вже й неймовірно – “продавати” щось власній російській аудиторії Путін полюбляє ще з часів “мочить в сортире”  і влаштованих ФСБ вибухів у житлових будинках. Так що такий варіант виключати не варто, хоча сам С.Сидоренко на завершення сподівається, що  “до реалізації цих сценаріїв не дійде. Але виключати їхню ймовірність нині точно неможливо”.

Місцевому мешканцеві, схильному бачити світ у його переважно темних тонах і відтінках, прочитаного, можливо, буде достатньо, щоб у нього погіршився настрій, підупав апетит, а спокійний і тривалий нічний сон змінився  чередою страшних видінь. Єдине, на що залишається сподіватися – що наведені вище думки Д.Медвєдєва вилізли з нього в стані алкогольного delirium tremens, тобто білої гарячки.

 Ще одна зовсім слабка втіха: від місцевого ядерного Армагеддону (в унісон з С.Сидоренком висловлю сподівання, що до нього таки не дійде) не вдасться відкупитися тим, хто звик це робити в житті. З ним, не вдасться домовитися, “порєшать”. Від нього не вдасться врятувати “своїх”, “потрібних” людей і новобудови, що зводилися у супроводі численних протестів і прозорість угод про спорудження яких нагадує тьмяне і щедро заляпане багнюкою скло. Від нього не порятує належність до “правильних” фракцій у обласній та міській радах. Перед ним, вочевидь, будуть рівними і прості совісливі обивателі, і вся “крута”, “мажорна” мерзота вкупі з фальшиво-вишиванковими ділками від політики і політиками від бізнесу, п’яною сволотою за кермом і всім отим позбавленим елементарної культури і виховання бидлом навколо. Яка з загроз більша – віртуальна (наразі) ядерна путінська чи вся описана вище, яка отруює життя вже 30 років і буде отруювати й далі – сказати, якщо щиро, важкувато…

Чи не мріяли ми завжди про  справедливість, зокрема,  рівність усіх перед законом? Тепер торжество отого “закону” замиготіло на виднокраї – і зовсім не   радісними барвами. Він може встановити оті  моторошні “рівність” і “справедливість”, на що досі не спромоглася квола громада, яка звикла здебільшого “стікати словами”…