Перший тиждень весни у передвиборчих баталіях на Тернопільщині був по-справжньому бурхливим. З політичних кулуарів протистояння перейшло у публічну площину.

Повернення у гру Гриценка та “просідання” Порошенка

Та спочатку розповімо про соціологію. Оприлюднені на цьому тижні дані опитування служби “Рейтинг” свідчать, що  в мікрорегіоні Галичина (Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська область)  помітно “просіли” позиції Петра Порошенка. З безумовного лідера у лютому президент перейшов у розряд одного з лідерів. Порошенко все ще зберігає першу позицію з 18%, але в спину йому “дихають” Гриценко і Тимошенко з 15% і 14%. Також “просів” серед патріотичних виборців нашого краю рейтинг Зеленського. У шоумена тепер 9%. Решта всі кандидатів – нижче 3% порогу, що свідчить про те, що у нас люди будуть обирати з цих 4 кандидатів.

Для Петра Порошенка, політтехнологи якого визначили Західну Україну базовим регіоном – це загрозлива тенденція. І, очевидно – наслідок скандалу з розкраданням грошей в оборонці. Натомість ривок здійснив рейтинг Гриценка. Не виключено, що за рахунок колишніх прихильників Порошенка та Зеленського. Перших – вразило розслідування Бігуса, других – об’єднавчі рухи серед так званої прозахідної опозиції Порошенка.

Скандальне протистояння за агітаторів серед мас

Чи впливає на ці процеси робота місцевих штабів? Щиро кажучи, сумніваємося. Наразі виглядає так, що найбільш організованішим є штаб Тимошенко. Про це свідчить хоча б нервова реакція порошенківців на окремі процеси, які стали причиною двох скандалів.

Скандал перший – звинувачення голови облорганізації БПП Тараса Юрика щодо можливого підкупу виборців опонентами. В інтернет “злили” списки осіб, які  нібито збирають голоси прихильників Юлі. В “Батьківщині” назвали це тиском та переслідуванням з боку влади. А списки, мовляв, формує кожен штаб для предстивництва в комісіях та спостерігачів. Не беремося судити та оцінювати ці заяви. У кожної політсили своя внутрішня кухня. Але, очевидно, йдеться про конкуренцію за так званих агітаторів на місцях. Якщо більшість учасників виборчого процесу мають в кращому разі по одній-дві людини на село, то у цих двох штабах роблять ставку на залучення якомога більшої кількості агітаторів. В окремих випадках доходить до 20-30 осіб на населений пункт. Зрозуміло, що така агітаційна сітка істотно збільшує шанси на кращий результат, адже у кожного залученого в “роботу” є члени родин та інші близькі люди. Однак є одне але: в конкретно взятому селі кількість осіб, здатних агітувати і потрапляти під вплив агітації певного штибу, обмежена. Відтак, виникають конфлікти. За інсайдерською інформацією, лік агітаторів в обох штабах перейшов за позначку 10 тисяч, а, отже, поля для маневру не дуже багато.  Тому й скандалять.

Ще одна територія для протистояння – боротьба за контроль над комісіями. Чимало кандатів, яких називають технічними, зареєстровані заради того, щоб передати свої квоти на місцях фаворитам кампанії. Відтак, штаби про всяк випадок заповнюють їхні квоти, щоби збільшити свій вплив на роботу комісій. Формально, якщо чесні вибори, від цього мало що залежить, але якщо нечесні, то “своя” комісія може закрити очі на деякі нечистоплотні процеси.

7 березня був дедлайн подачі заявок в дільничі комісії. Судячи з реакції сторін, знову вправнішими виявилися тимошенківці, яким у переважній частині ОВК вдалося сформувати неформальну більшість. Це відповідним чином мало відобразитися і на ДВК. Проте через формальні порушення, наприклад, у тернопільській ОВК Центрвиборчком розпустив комісію 163 округу з центром у Тернополі. Тому в конкретному випадку все треба буде починати по-новому.

Словом, поки прості люди визначаються з тим, за кого голосувати, партії і штаби ведуть свою невидиму боротьбу.