Згідно із законами театру, якщо на стіні висить рушниця, то вона в якомусь акті обов’язково має бабахнути – ну, не може “дубельтівка” висіти собі просто так, для антуражу.

Якщо  людство, поступово і неухильно з’їжджаючи з глузду, продукує гори смертоносних знарядь, невеликої частини яких цілком  достатньо для того, щоб перетворити поки що ще квітучу (місцями) планету на  мертву пустелю, то може настати момент, коли увесь отой метал і пластик з високотехнологічним начинням візьме та й… сказиться. І почне робити, що йому заманеться.

В кінці 70-х років, попри підписання договору про обмеження стратегічних озброєнь, рівень довіри у взаємовідносинах між США і СРСР впевнено наближався до мінімальної позначки. “Нижче плінтусу”, щоправда, ще не опустився – вторгнення Радянського Союзу в Афганістан, бойкот Олімпіади-80 у Москві та злива взаємних звинувачень були ще попереду. Однак саме цього дня 40 років тому, 9 листопада 1979 р., через отой психоз недовіри, доповнений людським фактором, світ вчергове опинився на межі ядерної війни. Внаслідок помилки американського комп’ютера системи NORAD (Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки) на пункт керування надійшли дані про зафіксований засобами космічної розвідки масований радянський ракетний обстріл США із застосуванням міжконтинентальних балістичних ракет, в тому числі й запущених із підводних човнів (майже шматочок сюжету з кіноблокбастера  “Армагедон”). В Сполучених Штатах негайно була оголошена ядерна тривога. Дані, отримані з навколоземних супутників, з високою точністю відповідали прогнозованим сценаріям радянського ракетного удару. Американська система протиракетного захисту спрацювала оперативно, і відразу ж близько тисячі чергових розрахунків міжконтинентальних ракет Minuteman отримали команду привести ракети в бойову готовність; також в небо було піднято десять винищувачів для візуального і приладового підтвердження підльоту ракет… Минуло шість хвилин (за стандартами ядерної війни – море часу, за який могло статися дуже багато чого), перш ніж тривога була визнана помилковою. Вже пізніше було встановлено, що причиною інциденту стала комп’ютерна стрічка, призначена для відпрацювання дій при ракетному нападі, яка була помилково завантажена в комп’ютер, що знаходився на бойовому чергуванні – похибка, яка більш “личила”  СРСР, з його тотальним “тяп-ляп” і “авось”, але – сталося саме так, як сталося… Радянська ідеологічна машина тоді, пригадується, достатньо позловтішалася над “недосконалістю”  американських воєнних технологій, лицемірно зітхаючи над долею людства, яке ледь не стало жертвою “яструбів з Пентагону”. І скромно оминаючи той факт, що творіння радянського ВПК, зокрема, ядерні підводні човни, які мали звичку періодично загорятися і отруювати навколишнє середовище  радіацією, теж не робили життя отого людства безпечнішим. Зрештою, від технічної помилки повністю не гарантована жодна зі сторін, що протистоять одна одній. Якби рівно 40 років тому одна з таких помилок пройшла точку неповернення, світ нині міг бути інакшим, ніж є. Якщо б взагалі для нього ще було актуальним  поняття “бути”…

Ігор Дуда