Виступ глави держави на акції “Перша хвилина миру” в День пам’яті та примирення і був чудово підготовлений з позиції достовірності фактів і належно витриманий ним з емоційної точки зору. Настільки, що політолог Володимир Цибулько, який справляє враження такого собі хитруватого українського дядька, який тримає не одну, а відразу дві дулі в кишені, відзначив, що його можна розбирати на цитати. Безумовно, добряче постаралися спічрайтери, та й сам гарант виявив себе з найкращого боку.

Я двома руками за те, як Президент зобразив бездушність радянської системи  маніпулювання людськими “гвинтиками”, її повну зневагу до людських доль і повсякденне і повсюдне нехтування ними.

Я міг би доповнити його яскраву розповідь своїми враженнями від служби в “несокрушимой и легендарной”.

Я цілком згоден з його характеристикою агресивної суті сучасної Росії й необхідності створення солідарного фронту, щоб протистояти їй.

Але, визнавши все це, хотів би все ж запитати: що зроблено ним, як власне гарантом, за час його правління, щоб оті українські “гвинтики” зажили більш-менш достойним життям? Саме “гвинтики”, а не “любі” друзі – їхній статус він, схоже, перейняв від кума Ющенка, хоча й закликав невідомо кого на своїй інаугураційній промові  “посадити трьох найближчих друзів”.

Хвалений-перехвалений безвіз? Особисто мені (та й, думаю, далеко не лише мені) від його наявності чи можливої відміни, як мовиться, ні холодно, ні жарко.

Поліпшення життя людей? Соціальна справедливість? Я бачу по своїх сусідах-пенсіонерах, які на ринку напружено рахують кожну гривню, вирішуючи, чи купити щось їстивне, чи залишити “на аптеку”. І бачу нахабні пики, які не зустрічають жодних перепон, оскільки легко можуть все “порєшать”.

Оздоровлення суспільної атмосфери? Суспільство звіріє посиленими темпами, а принцип “Людина людині вовк” скоро цілком можна буде внести як доповнення до Конституції.

Справедливість і закон? Територію під назвою “Україна” вони вже й забули, коли відвідували. Найперше – через тотальну безкарність зла.

Перспектива на майбутнє? Запитайте у 20-22-річних їхню сокровенну мрію – думаю, про бажання “змитися” з України почуєте неодмінно. То з ким і якою вона залишиться?

Так чого ж варте таке життя? Чи Президент вважає український люд достатньо наївним і довірливим для того, щоб, справедливо звинувативши в дуже багатьох наших бідах СРСР і Росію, змусити його повірити, що “не все так погано…”?

Може, й не все – він же говорив про мир і про твердий намір його утвердити.

Після безвізу це, мабуть, обіцяє стати другою “фішкою”…

Ігор Дуда