Тема ця вже, мабуть, набила оскомину і періодичне повертання до неї,  схоже, починає нагадувати  своєрідну нав’язливу ідею, але… не раз уже доводилося писати про те, як легковажно, щоб не сказати по-хамськи зневажливо, поводяться деякі власники далеко не  декоративних порід собак, вигулюючи їх у парках.

До двоногих людиноподібних особин ніяк не дійде, що сторонні люди можуть не знати про мирний норов їхнього улюбленця. І що їм самим давно пора знати про правила вигулу собак, тим більше – бійцівських порід. А якщо це надто важко до них доходить (буває…), то для цього мали б існувати поліцейські патрулі, які б дохідливо і переконливо пояснили собаківникам-нехлюям їхні права і обов’язки. Але досі,  скільки не бігаю в різні пори дня в парку “Топільче”, жодного (!) поліцейського – пішого чи на велосипеді – побачити не довелося. Хоча у соцмережах не раз були повідомлення, що вони ось-ось мають там з’явитися…

Вибігши вранці зі стежки у парку на алею, побачив величеньку німецьку вівчарку, яка рішуче попрямувала в мій бік. Господиня пса тим часом бавилася гумовим м’ячиком, кидаючи його об асфальт.

– Ви взяли б його на поводок, – промовляю стереотипну фразу, з якою вже не раз звертався до власників загрозливих на вигляд псюр.

– А я тільки що його відпустила, – промовляє господиня вівчарки з такою осяйною усмішкою, наче щойно ощасливила мене, а заразом – і все людство. Все ж, вона визнає за потрібне кинути м’ячик псові, який одразу ж переключає свою увагу з мене на нього.

– Вас ще ніколи не штрафували? –  задаю ще одне звичне запитання, пригадавши просто фантастичну суму штрафу за подібні порушення.

– Ні, не штрафували, – відповідає жінка все з тією ж радісною білозубою усмішкою

“Дурепа”, – звертаюся до неї. Щоправда – подумки.

“Сам дурень”, –  читаю в променистих насмішкуватих очах співрозмовниці.

На тому й розходимося. Вівчарка неподалік продовжує бавитися з м’ячиком…

Ігор Дуда