Тема ця вже, мабуть, набила оскомину і періодичне повертання до неї, схоже, починає нагадувати своєрідну нав’язливу ідею, але… не раз уже доводилося писати про те, як легковажно, щоб не сказати по-хамськи зневажливо, поводяться деякі власники далеко не декоративних порід собак, вигулюючи їх у парках.
До двоногих людиноподібних особин ніяк не дійде, що сторонні люди можуть не знати про мирний норов їхнього улюбленця. І що їм самим давно пора знати про правила вигулу собак, тим більше – бійцівських порід. А якщо це надто важко до них доходить (буває…), то для цього мали б існувати поліцейські патрулі, які б дохідливо і переконливо пояснили собаківникам-нехлюям їхні права і обов’язки. Але досі, скільки не бігаю в різні пори дня в парку “Топільче”, жодного (!) поліцейського – пішого чи на велосипеді – побачити не довелося. Хоча у соцмережах не раз були повідомлення, що вони ось-ось мають там з’явитися…
Вибігши вранці зі стежки у парку на алею, побачив величеньку німецьку вівчарку, яка рішуче попрямувала в мій бік. Господиня пса тим часом бавилася гумовим м’ячиком, кидаючи його об асфальт.
– Ви взяли б його на поводок, – промовляю стереотипну фразу, з якою вже не раз звертався до власників загрозливих на вигляд псюр.
– А я тільки що його відпустила, – промовляє господиня вівчарки з такою осяйною усмішкою, наче щойно ощасливила мене, а заразом – і все людство. Все ж, вона визнає за потрібне кинути м’ячик псові, який одразу ж переключає свою увагу з мене на нього.
– Вас ще ніколи не штрафували? – задаю ще одне звичне запитання, пригадавши просто фантастичну суму штрафу за подібні порушення.
– Ні, не штрафували, – відповідає жінка все з тією ж радісною білозубою усмішкою
“Дурепа”, – звертаюся до неї. Щоправда – подумки.
“Сам дурень”, – читаю в променистих насмішкуватих очах співрозмовниці.
На тому й розходимося. Вівчарка неподалік продовжує бавитися з м’ячиком…
Ігор Дуда