Спритні все-таки оті таргани, але я, людина, вінець природи, все ж спритніший. Отож луплю якоюсь старою і не дуже товстою книгою (подумки дякуючи її автору – його твір таки прислужився людям) по кухонній стільниці й знищую капосних комах одного за одним.

Більше їх в полі мого зору немає,  але  я розумію,  що це  – тимчасова перемога. І що варто мені вимкнути світло, як оті хитрючі істоти знову заходяться снувати в пошуках поживи. Отже, доведеться вдаватися до більш радикальних засобів боротьби і робитися мимовільним токсикоманом, обприскуючи всі куточки житла вбивчим для моїх нових ворогів аерозолем.

Коли ви надумаєте переселитися в нове житло і заходитеся його облаштовувати, відкриття, що вам доведеться ділити його з тарганами буде для вас не найприємнішим. Природно, вам захочеться дізнатися, чи є вони у ваших нових сусідів і, взагалі, звідки оті тварюки (зрозуміло, що маю на увазі не сусідів) взялися. Адже я, щиро кажучи, уже й забув про їхнє існування. Дізнаюся про історію, далеку від нинішніх вимог політкоректності. Це помешкання раніше винаймали студенти з Африки. Вони й занесли в нього всю оту живність – вкупі зі своїми співами до глибокої ночі й танцями, чим допекли сусідам не гірше, ніж тарганами. І не було на них жодної ради, не допомагали ні слізні прохання до орендодавця, ні виклики поліції. Перша була рада зовсім непоганій орендній платі й відмахувалася від зойків сусідів наче від мух; другі ж, приїхавши на виклик, обмежувалися бесідою на тему “мир-дружба”. Отож не дивно, що інтелігентна жіночка, дізнавшись, що я – новий мешканець житла, подивилася на мене як на месію, що зійшов з небес…

Хочу одразу ж зазначити: я далекий від сповідування постулатів Ку-клукс-клану; маю хороших знайомих серед отих самих африканських студентів, з яким разом поволі ламаємо тренажери в парку й обмінюємося футбольними новинами. Враження: цілком нормальні, адекватні люди. Але, вочевидь, як і серед українців, люди серед них є дуже різні.  І мене не могли не переконати розповіді моїх нових сусідів, які згадували проживання кількох африканок (чи африканців – уже й забув) як нашестя саранчі. Останнього не сталося, зате відбулося цілком реальне нашестя тарганів, з яким будинку тепер належить вести священну війну.

І ще одне. Я не є прихильником ВО”Свободи”, а до деяких з його представників ставлюся просто таки з антипатією. Однак не можу не погодитися  (особливо тепер) з тим, що українці мають бути титульною нацією в своїй країні. І, оскільки вони нею не є, пересічні громадяни змушені були не спати ночами, слухаючи африканські музичні ритми й тупіт з поверху вище. Не маючи змоги відстояти своє право на спокійне життя.

Звинувачуйте мене у відсутності політкоректності, але – переповідаю лише те, що почув. Перебуваючи, як мовиться, при ясному розумі й твердій пам’яті.