Перед усіма виборами політтехнологи втовкмачують простолюду, який невдовзі має стати електоратом: не дивіться на обличчя, великі чесні очі й тим більше – на вроду, а уважно читайте програму того чи іншого кандидата. Тобто те, що він має намір зробити.

В силу специфіки журналістської роботи мені свого часу довелося ознайомитися з програмами багатьох кандидатів у достойники різних рівнів. Відтоді в мене з’явилася до них стійка відраза  – на рівні блювотного рефлексу. Передусім тому, що з реальністю оті прожекти ніяк не перетинаються, а були, є (і, напевно, будуть) звичайним “показушним” словоблуддям.

Справді, навряд чи колись котрийсь із кандидатів з’їде з глузду настільки, щоб чесно  сказати чи написати: знаєте, дорогі співвітчизники, хочу чогось досягти в тому житті та вирішив це зробити, дурячи вас, таких недалеких і довірливих. Ну, вибачийте вже, добрі люди, але – кажу чисту правду.

Вже доводилося писати, що не маю нині достатнього рівня довіри до будь-кого з претендентів на президентську посаду. В тому числі й до чинного глави держави. Аргументи, які ставлять йому (і він сам собі) в заслугу, на мене особисто якось не дуже діють: питання Томосу цікавить приблизно так само, як заворушення у Венесуелі; безвізом навряд чи скористаюся; про реформи і справи в армії маю свою думку; англійську мову, сподіваюся, знаю не набагато гірше за пана Президента; заклинанням про “покращення” теж не схильний вірити. Як не схильний довіряти й нерідко суперечливим висловлюванням прибічників чинного гаранта, котрий дуже заповзявся залишитися в цьому статусі на другий термін. Оте завзяття (якщо відкинути палке й належно рекламоване бажання продовжувати реформи) може пояснюватися побоюванням, що наступник захоче запроторити кудись у Качанівську колонію – якщо не встигнеш скористатися тобою ж досягнутим безвізом. Це цілком в дусі українських політичних традицій.

Отож, про них, про прибічників. Один з них (вельми шанована людина з науковим званням) на поважному зібранні заявив, що Президент поставив бідність серед двох основних ворогів нинішньої України (з другим супостатом усе зрозуміло). Отже, бідність констатується як реальне і неприємне явище. Майже одночасно інший, не менш шановний прихильник глави держави, заявляє, що Україна переживає реальні зміни, бо, мовляв, активно впроваджуються дієві реформи. Як на мій недосвідчений смак, між “бідністю” і “реальними змінами внаслідок дієвих реформ” простежуються величенькі “ножиці”. Це ніби якісь два різноспрямовані вектори, що погано стикуються з собою.

Скажете, за другу каденцію оті реформи стануть настільки дієвими, що з бідністю буде покінчено остаточно і безповоротно? Корупція ховатиметься по глибоких норах? НАТО і ЄС радісно візьмуть нас в обійми? Путін злякано позадкує з Донбасу і Криму?

Довірливо зізнаюся і водночас свідомо дам козир проти себе можливим опонентам: коли вип’ю трішки улюблених рому чи джину, теж на деякий час відчуваю приємний стан ейфорії. Потім він минає, і бруднувато-сіра реальність повертається…

Ігор Дуда