Чернеча гора, що у селі Залужжя, відома далеко за межами Збаражчини, передусім своєю славною минувшиною, а віднедавна й завдяки сучасним проектам – облаштуванням унікальної Хресної дороги, напрацюваннями щодо створення музею під відкритим небом. Торік місцева громада, схвильована кривавими подіями на Майдані в Києві, вбивством юних патріотів-земляків Устима Голоднюка та Назарія Войтовича, поруч з руїнами монастиря ХV століття вирішила посадити понад сотню смерек на честь славних лицарів – Героїв Небесної сотні.

Парафіяни Свято-Преображенської церкви та учні Залужанської школи підготували територію для висадження дерев. Справжній десант друзів та однодумців зумів зорганізувати до благородної справи уродженець села Залужжя Петро Сарабун.
У травні минулого року, в кам’янистий грунт Чернечої гори було висаджено 50 смерічок. У першому рядку смерекового гаю дерева посадили батьки Устима Голоднюка та Назарія Войтовича.

На жаль, війна на Сході України уже забрала тисячі життів українських воїнів, в тому числі наших земляків – Андрія Чабана, Сергія Долгіх, Тараса Михальського, Василя Борисевича. Відтак до сонця тепер тягнутимуться ще й смерічки посаджені батьками і рідними загиблих бійців.

Минулого вівторка, 26 травня, у смерековому гаю на Чернечій горі з’явилося дерево Василя Борисевича, яке посадили його мама Ганна, дружина Ірина та молодший син Володимир.

– Уже ростуть смерічки Андрійка, Сергійка, Тарасика, Устима та Назарчика, – каже по- батьківськи настоятель Свято-Преображенської церкви села Залужжя отець Михайло Найко. – А тепер ростиме ще й деревце Василя. Загалом уже висаджено майже 70 смерек, але перший ряд гаю буде особливим – тут ростимуть смерічки кращих синів України. Біля кожного дерева плануємо поставити меморіальну таблицю зі світлинами Героїв та короткою інформацією про них. Гай буде живим пам’ятником, загиблим патріотам на Майдані в Києві та у війні на Сході України.

За словами священика, поруч з гаєм буде споруджено капличку, де знаходитиметься образ Архістратига Михаїла, який списом вбиває змія. Проект cвятині виготовив збаразький архітектор Юрій Вербовецький. – У цьому задумі є певний символізм. – каже отець Михайло. –Михайлівський Золотоверхий монастир прихистив побитих беркутівцями людей, згодом тут розташувався лазарет, багатьох майданівців звідси проводжали в останню путь, відспівували. Кірм цього, поруч з гаєм возвеличуватиметься відроджений дерев’яний Свято-Михайлівський храм 1767 року побудови, перенесений з Горинки, що на Кременеччині.

Серця рідних Василя Борисевича сильно кровоточать від ще зовсім свіжої рани. Через пекучий біль від втрати найдорожчої людини, вони небагатослівні. – Нам дуже боляче говорити, – тихим голосом каже Ірина Борисевич. – Тяжко без чоловіка, батька, сина. Але приємно, що про нашого Василя на Збаражчині пам’ятають. Будемо старатися навідуватися сюди у смерековий гай.

А ще жінка зізналася, що дуже хоче аби якнайскоріше у неї з’явилися внуки, щоб можна було у них знайти розраду і заспокоїти зболене серце. Адже з Василем Ірина прожила душа в душу 25 років, народили і виховали двох синів, старшого одружили, тяжко працювали і тепер, коли є все для того, щоб радіти життю, її половинку Господь покликав до себе. – Може там на небі теж такі люди потрібні, – по-філософськи зазначає Ірина. – Але в душі – порожнеча, тому прошу Бога, щоб розрадив і послав онучат, щоб втішилась ними.

Для гостей з Лановеччини настоятель Свято-Преображенської церкви села Залужжя отець Михайло Найко провів екскурсію у храмі кінця ХVІ століття, зведеному на місці старожитнього Онуфріївського монастиря, а також передав Борисевичам кошти, зібрані волонтерами під час святкування дня народження Збаража. Матері загиблого бійця священик подякував за те, що виховала сина-патріота.

Джерело: Народне слово