Вранці одним вухом почув з екрана телевізора, що сьогодні, виявляється, відзначається День книги рекордів Гіннеса. 

Оригінальний  витвір фантазії власника знаменитої британської  пивоварні завоював усесвітнє визнання і нині, як повідомляється у Вікіпедії, є книгою з найбільшим тиражем із усіх книг, захищених авторським правом. Воно й не дивно,  усілякі досягнення – від цілком серйозних і до екзотичних і навіть кумедно-абсурдних – незмінно цікавлять спільноту. А якби не цікавили, то оту книгу Гіннеса, мабуть, не оновлювали б щороку й вона не стала б такою популярною.  

“А ми чим гірші!?”, – мабуть, вирішили чи то щирі патріоти, чи плагіатори з “файного” міста і у  липні 2017 р. започаткували  Книгу рекордів Тернополя. Від того часу в ній зафіксовано чимало різних місцевих досягнень у найрізноманітніших сферах. Є серед них такі, про які не годилося б писати у моєму улюбленому іронічному стилі (наймасовіше виконання Державного Гімну України десятирічними дітьми. Співали одночасно 102 десятилітніх дітей). Є звершення чи то з царини ботаніки, чи облаштування парків (найдовша катальпова алея у Тернополі та Україні:  висаджено 169 катальп, довжина 1,5 км). Є й неабиякий кулінарний здобуток  (1001 л. бограчу з безкоштовним частуванням). Є й екстремальні витівки, які під силу далеко не кожному – на те вони й рекорди  (найбільша кількість відтискань на пальцях від підлоги з опорою на п’ять цвяхів, найбільша кількість піднімань двох гир вагою 32 кг. однією рукою у вертикальному положенні одна на одну, біг на відстань  27 кілометрів з перепадом висоти близько 570 метрів босим та з оголеним торсом). І ще багато-багато чого можна знайти у цьому літописі державницько-патріотичних і екстримно-кумедних діянь. 

Мені ж, з огляду на почуті розмови в транспорті та на вулиці, а також на підставі деякого власного досвіду, вельми цікаво було б віднайти в Книзі рекордів рідного міста, у яку суму  в конвертах зазвичай обходиться “правильне” голосування депутатів на сесіях міськради (цифри у тому ж комунальному транспорті доводилося чути захмарні, здатні викликати помірний шок у пересічного обивателя). Також зовсім не позбавленою інтересу була б інформація  про те, в яку рекордну суму обійшлося забудовникам знову ж таки “правильна” ухвала суду – після того як попередні інстанції забороняли будову в місці, яке не відповідало затвердженому раніше зонуванню. І ще цілий ряд моментів із життя міста майже з 500-літньою історією, думаю, теж не були б зовсім нецікаві його громаді…

Але – що це я про усіляку дріб’язкову нудоту!? Аж незручно й соромно – он які файні й дивовижні речі відкриваються перед тобою, коли відкриєш Книгу незрівнянних рекордів Тернополя: тут тобі і  найбільш масове виконання пісні, і найбільша кількість колядок, і найшвидше розривання колоди карт руками, і найбільше вишитих картин про Тернопіль, і …

А ти тут – зі своїми  сумами в конвертах і судовими ухвалами.

Ну, негарно це якось. Не по-нашому, не по-тернопільськи.  Не патріотично…