2017 рік для більшості “небожителів” місцевого Олімпу виявився у всіх відношеннях проміжним. Практично вся вертикаль та горизонталь влади пережила екватор повноважень. З одного боку, це означає “золотий час” для різного роду прожектів та реалізації голубих мрій. Одні розширювали горизонти повноважень, другі – горизонти заробітків, треті – горизонти можливостей.  Хоча з іншого боку, навіть найзатятіші конфлікти носили тактичний характер. Опоненти здебільшого сперечалися не за принципи, а за доступ до ресурсів.

Тому будь-які спроби розхитати “човен”, який впевнено втікає від ідеалізму перших постреволюційних років, залишилися спробами. І не більше. Запас інерції “човна” та зневіра мас – ось те, що визначало логіку вчинків у  проміжному 2017 році.

1(2-3). Барна Степан, голова Тернопільської ОДА, БПП.

У третій рік повноважень Степан Барна вступає одноосібним лідером нашого рейтингу. Мабуть, він перший за останні 20 років голова ОДА, про чию ймовірну відставку навіть не пліткують. Наразі у керівника Тернопільщини високі показники довіри, як у Києві, так і серед місцевих еліт. Зі столиці щороку на Тернопільщину надходять кількасотмільйонні транші на розвиток інфраструктури, відбудовуються дороги, соціальні об’єкти. Область змінюється.

Сила Барни у його простоті. На відміну від попередників він вирізняється демократичністю по відношенню до підлеглих і відкритістю у стосунках із зовнішнім світом. Навіть на образи у соцмережах з боку надокучливих “зрадофілів”  реагує з властивою іронією, а безальтернативність в пулі Порошенка дозволила Барні сформувати власний політичний простір, де навіть номінально опозиційні політики не мають аргументів для закидів у публічній площині.

2(4). Надал Сергій, міський голова Тернополя, ВО “Свобода”.

Для мера Тернополя 2017 рік був непростим. Більша частина року пішла на подолання наслідків внутрішньопартійного заколоту. “Свобода” вигнала зі своїх рядів впливових міськдепів Турського, Сороколіта і Навроцького, однак наразі не зуміла позбавити їх повноважень. Але навіть ця обставина дозволила міському голові переформатувати більшість під себе та повернути контроль над депутатським корусом.  Щоправда, опоненти, не маючи можливості та ресурсів опонувати всесильному меру, обрали тактику партизанської війни. З різною періодичністю у різних куточках міста спалахують зазделегідь підігріті “гарячі точки”.  Комусь не подобається зрубане дерево, комусь – нове будівництво, комусь – картка тернополянина чи інше нововведення. Така тактика наразі не дає глобального результату, але відбирає час та “дорогоцінні” нерви  градоначальника.

Однак політичні неприємності не завадили Надалу проводити лінію розбудови міста. У Тернополі продовжували ремонтувати двори та дороги, оновлювати площі та проспекти. Саме за це поважають і люблять свого мера прості тернополяни.

3(1). Семенюк Василій, архієпископ та митрополит Тернопільський, УГКЦ.

Поважний духовний сан та прожиті роки дозволяють з висоти спостерігати за суєтністю маневрів більшості фігурантів нашого рейтингу.  Владика добре оволодів мистецтвом обертати цю суєтність на користь Церкви, завдяки чому Тернопільська митрополія – один з найважливіших форпостів УГКЦ. Не випадково, що саме на Семенюка Церква поклала важливу місію просування за межі Збруча та розбудови УГКЦ на сусідній Хмельниччині. Цій справі, незважаючи на поважні літа, митрополит може віддатися сповна, адже має на кого покластися у повсякденній праці – єпископа-помічника Теодора та протоієрея Володимира Фірмана. Перший опікується богословськими питаннями, другий –  розвитком “серця” архієпархії – Марійського центру у Зарваниці.

4(2-3). Заставний Роман, народний депутат України, НФ.

Як ніхто інший з цього списку знає, що влада не вічна. Тому сповна використовуючи усі переваги моменту та розставивши на ключові посади потрібних людей, задумується над  життям після 2019 року. Почав реанімовувати “Народний фронт”. Партія взяла участь у виборах до Хоростківської ОТГ і з першого разу подолала виборчий бар’єр. Не будучи формально народним депутатом від міста (обраний за списком), активно лобіює інтереси Тернополя при виділенні урядових траншів. Є надія, що завдяки його зусиллям в 2018 році буде вирішено питання переселення обласного архіву  в нове приміщення.

5(7). Чернявський Саймон, гендиректор агрохолдингу “Мрія”.

У кулуарах влади жартома називають головним “силовиком” області. У цьому жарті є доля жарту. І від істини недалеко. Очевидно, що багаторічна праця в аграрному підрозділі Рената Ахметова навчила теперішнього топ-менеджера “Мрії” мистецтву ведення жорстких корпоративних війн. Отримавши в якості підмоги бійців з батьківщини міністра внутрішніх справ, керівництво агрохолдингу, немов бульдозер, розчищає шлях до повного контролю над спадщиною колись найпотужнішої аграрної компанії країни. Усе це відбувається на фоні дивовижної короткозорості силовиків та приступу “сліпоти” у слуг Феміди.

6(8). Чайківський Іван, гендиректор агрокорпорації “Агропродсервіс”, Аграрна партія.

Повільно але впевнено рухається до вершини місцевого табелю про ранги. У 2017 році, до успіхів на бізнесових ланах, здивував  успіхами малорейтингової в загальноукраїнських масштабах Аграрної партії на виборах до об’єднаних громад. У той час, коли більшість місцевих політиків “загралися” у піддавки з намісництвом Порошенка,  Чайківський зіграв у відкриту і добився вагомого успіху. Список АП  переміг у Зборові, був другим у Ланівцях, третім – у Хоросткові. Не виключено, що в 2018 році аграрії розвинуть свій успіх у нових громадах, висунувши своїх кандидатів на посади голів ОТГ.

Все це говорить про нарощення політичних “м’язів” Івана Чайківського. Напередодні “президентського” 2019 року – це серйозний аргумент у торгах з штабом будь-якого рейтингового претендента на посаду Президента.

7(-). Ярема Андрій, мультимільйонер.

Таємничий “монте-крісто” тернопільського розливу не полюбляє з’являтися у світі софітів. У мережі дуже важко знайти його публічні фото. Свої справи він залагоджує в закритих закладах, а бізнес веде  через “портфельні інвестиції” в  уповноважених осіб. В 2017 році йому вдалося завершити складний процес поділу активів тютюнового монополіста “Мегаполіс” (зараз – Тедіс), у якій кілька років був управляючим партнером. Розмір “відступних”, кажуть, близький до того, щоб претендувати на місце топ-100 багатіїв журналу “Форбс Україна”. Відтак, наш “монте-крісто” за принципом “гроші роблять гроші” спрямовує вільний капітал у найприбутковіші сфери бізнесу. Наразі у нього інтереси в сфері будівництва, в тому числі доріг, а також в  сільському господарстві та тютюновій галузі.

8(6). Гуда Ігор, власник будівельної компанії “Креатор-буд”.

Головний будівельник міста здивував в 2017 році неординарним для людей великого бізнесу вчинком.  За його допомоги  віруючі Тернопільщини стали свідками історичної події – у Зарваниці і Тернополі  була виставлена для молитви  унікальна ікона Нерукотворного образу Ісуса Христа. Ікону привезли з папської захристії у Ватикані.

9(10). Деревляний Василь, заступник голови обласної ради, Батьківщина.

У 2017 році Деревляний з тріском програв вибори голів і депутатів нових громад, однак кілька разів гостро “огризнувся” місцевій вертикалі Порошенка, де його поспішили  зарахувати до “приручених”. Спершу Деревляний навесні організував міні-переворот, коли домігся прийняття обласною радою  ряду політичних відозв, спрямованих безпосередньо проти Порошенка. А згодом, зневірившись у “міцних яйцях” колег по опозиції, почав власну гру. Така дружба по-розрахунку тільки додала вістів Деревляному. Відтак,  з ним рахуються і влада,  й опозиція.

Прогнозуємо, що з наближенням дати президентських виборів німб над головою вождя тернопільської “Батьківщини” зростатиме паралельно зі зростанням рейтингу Юлії Тимошенко.

10(-). Кравець Володимир, екс-ректор ТНПУ.

Вперше і, мабуть, востаннє в нашому рейтингу. Останній з “совєтської” гвардії ректорів тернопільських вузів Кравець не тільки найдовше протримався на посаді, а й зумів залишити спадкоємця, провівши наступника через безальтернативні вибори. Звичайно, велику роль у цьому зіграла ставка на  єдиного узгодженого кандидата –  віце-ректора та випускника нині дуже впливового в області історичного факультету Богдана Буяка.  Однак Кравець зробив все, щоб його шлях до перемоги був якнайменш тернистим. Символічно, що свою ректорську булаву Буяку він передав у день Святого Миколая.

Хоча разом з посадою новий ректор прийняв вуз з роздутими штатами, набором архаїчних професій та вузькими перспективами на сучасному ринку праці.