Намагаюся не завжди наголошувати на цьому в своїх опусах, однак, думаю, це помітно: до нинішніх “господарів життя”, тих, котрі “уміють жити” і сповна користуються  безладом і вакханалією корупції та беззаконня  у суспільстві, ставлення у мене (і, впевнений, не лише у мене) – в діапазоні між антипатією і ненавистю.

Називайте її на старий манер класовою – не буду заперечувати. Думаю, усілякі соціальні збурення й революції сотню й більше років тому виникли передусім через те, що тодішня “крута” публіка і все те, що йменувалося елітою, перебирали усіляку розумно допустиму міру в своїй зажерливості й хизуванні далеко не завжди праведно нажитими статками. Тому й розплачувалися за це усілякими коліївщинами,  підпалами їхніх маєтків, киданням офіцерів на багнети і диким закликом плебсу: “Грабь награбленное!”.

Сутність нинішньої української “крутої” еліти мало чим різниться від звичок її пращурів – хіба що, згідно з новітніми віяннями часу, стала вона ще нахабнішою і впевненішою у своїй винятковості, вседозволеності та безкарності. На зламі 80-90-х років разом із новими майновими відносинами у суспільстві з’явився і новий людський тип –  нахабна пика на туго набитому мішку із здебільшого вкраденими, видуреними шахрайським способом або ж награбованими грішми. Це – соціальний (точніше – антисоціальний) тип, який діє за принципом «що хочу, те ворочу», органічно не здатний визнавати будь-яких юридичних заборон, релігійних чи моральних застережень. В неспокійні 90-ті він спеціалізувався на вибиванні (в прямому розумінні) боргів з непіддатливих підприємців і торгашів, а тепер став поважним бізнесменом, шанованим членом соціуму. Масштаби його стали ширшими: він уже думає не про те, як «наїхати» на якогось власника кіоску, я «рішає» серйозні земельні чи будівельні питання. Ось вам «новий українець» в усій красі, справжній герой нашого часу. Привілейований клас поза нормами закону й моралі, який звик жити, керуючись лише своїми дикими інстинктами і залишаючись, у масі своїй, особинами з інтелектуальним і культурним рівнем носорога.

Ще гірше те, що існують такі типи не на самоті – вони тягнуть за собою цілий шлейф усякої іншої гидоти: продажних політиків і місцевих чиновників, таких же продажних суддів, спритних адвокатів, здатних із майстерністю картярського шулера видати чорне за біле, прислужливих журналістів, ладних за ласий шматок обливати брудом або ж припасовувати ангельські крила, кому потрібно. Тягнуть дикі забави з пишногрудими “лялями”, яким позаздрили б Нерон і Калігула. Тягнуть зневіру в справедливість у чесних правоохоронців, нездатних змінити Систему; масовий песимізм і знервованість широких верств населення…

Отим усім “новим” взяти би   приклад… ну, хоча б із суттєво багатшого за них і поряд з тим – значно скромнішого в поведінці й шляхетнішого у вчинках підприємця і філантропа Біла Гейтса. Саме цього дня 20 років  тому, 16 вересня 1999 р. він та його дружина Мелінда пожертвували більш як $5 млрд. на заснування організації з вивчення питань поліпшення здоров’я людей. Гейтс взагалі є одним з рекордсменів щодо сум, переданих на благодійність: за період з 1994 до 2010 рр. він вніс у Фонд свого імені $28 млрд. А в лютому 2010 р. він запропонував усім мільярдерам передати на оту саму  благодійність. половину своїх статків. Можу лише уявити собі реакцію, зокрема, українських нуворишів… Ну, справді, не для того ж вони усіма правдами і значно більше  неправдами наживали свої статки, щоб отак просто взяти і… Ну, чисто дурні ті американці. Адже хочеться пожити на всю “широту душі”. І щоб інших завидки брали…

Ігор Дуда