Відомий журналіст Юрій Бутусов розповів детальну хронологію бою, у якому 4 березня загинув морський піхотинець, екс-голова Збаразької РДА Юрій Горайський.

Юрій ГорайськийЗа інформацією, оприлюдненою журналістом, наш земляк Юрій Горайський спільно із своїм побратимом Олександром Хмеляровим вступили у нерівний бій відразу із 20 противниками. Відстань до ворога була – близько 20 метрів. Завдяки, героїзму Юрія та Олександра, які йшли попереду групи, решту українських воїнів залишились живими, пише Галас.

“ГОЛОВНИЙ ДОЗОР. ОСТАННІЙ БІЙ ВОЯКІВ 73-ГО ЦЕНТРУ ЮРІЯ ГОРАЙСЬКОГО І ОЛЕКСАНДРА ХМЕЛЯРОВА 4 БЕРЕЗНЯ 2016 РОКУ

Війна – це поєдинок волі. Якщо ти не готовий пожертвувати всім – значить, ти вже програв! Живи так, щоб страх смерті ніколи не бентежив твоє серце. Нікому не заважай вірити в те, у що вони вірять, поважай інших і їхні погляди і вимагай такого ж поваги до себе. Люби життя, роби кращим життя, прикрашай все навколо себе. Намагайся жити довго на благо свого народу, а коли прийде твій час — помри, і не будь як ті, чиї серця сповнені страху смерті, так, що коли приходить їхній час вони ридають і молять щоб їм дали ще часу, щоб прожити життя по іншому… Співай свою смерть… і загинувши героєм, повернися додому!”.

Ці слова з фільму “Закон доблесті” про американських “морських котиків” згадалися, щоб пом’янути двох українських морських спецназівців, полеглих смертю хоробрих у бою 4 березня 2016 року під Докучаївськом. В цей день група спецназу 73 морського центру спеціальних операцій виконувала завдання з патрулювання лінії оборони українських військ. Це одна з кращих груп 73-го центру. Командир – позивний “Трасер”, колишній директор середньої школи, прекрасний наставник, який проявив себе як вольовий командир, виводячи своїх бійців з Іловайська. Вони вели спостереження і вийшли на задану висоту, з якої російські бойовики могли організувати напад на наші позиції. Вони вирішили перевірити все. Вони могли не ризикувати. Поспостерігати і піти. Але якщо б вони не зайшли на висоту, то завтра звідти могла прилетіти смерть для інших наших воїнів. Попереду йшов головний дозор – так заведено в бойовому порядку, завжди є хтось, хто йде попереду, щоб першим виявити ворога, першим подати сигнал небезпеки, першим вступити в бій. У дозорі завжди йдуть кращі – ті, хто готовий до смертельного ризику. У головному дозорі групи 4 березня йшли Юрій Горайський і Олександр Хмеляров.

Горайський – доброволець, колишній голова Збаразької районної держадміністрації Тернопільської області, який пішов в армію рік тому. Коли Юрія звільнили, він не чіплявся за держслужбу, а відразу пішов на фронт. Хмеляров – професійний воїн, кадровий спецназівець. Родом з Одеської області, жив в Одесі. Олександра Іванова чудово написала про нього: “Це воїн – професіонал, і одночасно – юнак – романтик. Люблячий син і брат. Громадянин з великої літери. Він дуже переживав, що шляхи з деякими його друзями виявилися різними. Вдома мама залишається одна. Що там де вони живуть, не всі люблять Україну. Він мріяв про щось. Він любив мотоцикли, як може любити їх хлопець. Він був цілісною і сильною особистістю”.

Сталося те, що трапляється на війні. На висоту вийшла розвідгрупи супротивника – до двадцяти осіб. Вони побачили один одного раптово, дистанція – 20 метрів. Юрій Горайський і Олександр Хмеляров вступили в бій. Головний дозор виконав завдання – ворогові не вдалося вдарити по всій групі. Наші бійці розвернулися і разом з групою підтримки відкрили вогонь по ворогові. В бою на надкоротких дистанціях може вціліти тільки той, хто готовий пожертвувати всім. 20 метрів, всього лише 20 метрів… Юрій і Олександр загинули на місці. Групі надійшла команда на негайний відхід. Але бойові товариші не кинули своїх полеглих.”Трасер” команду на відхід вирішив не почути – вони накрили противника вогнем і пішли вперед. Головний дозор прийняв на себе основний потік свинцю, але їхні товариші завдяки цій самопожертві били напевно. Ризик був величезний, але був і професійний розрахунок. І вони зробили це. Розвідгрупу противника було знищено. І тоді спецназівці змогли забрати тіла своїх побратимів. “Трасер” нікого із своїх не кинув, повернулися всі…. Незабаром під’їхала БМП 72-ї бригади, і вивезла загиблих і поранених. Завдання було виконано.

Горайський був у Збаражі відомим політиком, і коли він пішов на фронт, багато писали на місцевих інформресурсах, що Юрій піариться, що невідомо, де він воює і чи воює взагалі. Ось останнє інтерв’ю Горайського: «Почуття обов’язку мене змусило йти на війну. Не зміг я стояти осторонь, коли молоді хлопці на передовій забезпечують спокій і мир для нас, зокрема для мене і моєї сім’ї. Бог і батьки дали мені здоров’я і я вирішив, що свою батьківщину і свою землю можу сам боронити від цієї погані”.

Юрій Горайський і Олександр Хмеляров тепер в нашій пам’яті і в пам’яті їх сімей назавжди залишаться в головному дозорі”, – написав Юрій Бутусов.