Урочистості до 10-річчя прославлення українського святого Амфілохія у його рідному селі Мала Іловиця, що на Шумщині, поклали початок будівництву храму на його честь. Там уже встановили освячений камінь та дерев’яний хрест – все це в кількох метрах від будинку, де мешкав Амфілохій і заповідав, що тут стоятиме церква. У знаменний день в сільському храмі Вознесіння Господнього відбулося також богослужіння.

Єпископ Тернопільський і Бучацький, отець Нестор зазначив, що події 8 січня є виконанням заповіту отця Амфілохія: «Він хотів побудувати храм, але йому не давали це зробити, – сказав отець Нестор. – І розуміючи, що це не вдасться за його життя, але надіючись і вірячи в те, що Господня молитва сильніша за будь-які перешкоди, Преподобний, знаючи, що рано чи пізно прийде цей день, сказав, що «мене не буде, але на цьому місці буде храм»».

Місцевий священик отець Андрій теж бачить у цих подіях Божу волю:

– Мені потрібно було сім років щоб пройти цей шлях і пізнати, що на цьому місці дійсно є воля Божа і молитовний покров Амфілохія, – зазначив отець і додав, що тепер намагається прилучати до вшанування пам’яті святого Амфілохія як і свою сім’ю, так і парафіян.

Преподобний Амфілохій Почаївський (у миру Яків Головатюк) народився 1894 року. 1925-го став послушником Почаївської лаври, а 1932-го був пострижений у чернецтво з ім’ям Йосиф. У кінці Другої Світової війни Преподобний Амфілохій Почаївський був капеланом УПА і неодноразово лікував повстанців.

Лікарі відзначали дивовижну здатність монаха точно вказувати місця переломів без допомоги рентгенівських знімків. Ця ознака засвідчувала про наявність у отця Йосифа дару прозорливості.

Отець Йосиф не мав ніякого страху перед тогочасною владою. Не боячись нікого, крім Бога, в критичний момент він сміливо відстояв Троїцький собор. В скорому часі за це його заарештували і відправили у психіатричну лікарню села Буданів. Там його постригли і побрили, наказали зняти хрест, проте він відмовився. Тієї ж ночі санітари зірвали з нього хрест і повели нагим у кімнату душевнохворих. Коли старець зайшов у палату у котрій було близько сорока хворих, котрі спали, біси із сонних пацієнтів заговорили до нього: «Для чого ти сюди прийшов? Тут не монастир!», – на це він їм відповів: «Ви самі мене сюди привели». Йому вводили ліки від яких розпухало все тіло і тріскала шкіра на тілі.

Через три місяці перебування у лікарні отця викликали лікарі та запитали чи може він лікувати їхніх пацієнтів. Отець Йосиф відповів, що може, але для цього йому потрібно поїхати в монастир, щоб привезти Святе Євангеліє, Хрест та облачення, щоб він міг служити водосвятний молебень. І ще додав, що через два тижні жодного хворого не залишиться (а хворих було більше півтисячі осіб). Проте лікарі заперечили щоб він лікував без молебнів. Старець сказав, що це неможливо, адже коли солдат йде у бій йому дають зброю (гвинтівку, патрони, гранати). «Наша зброя – Святий Хрест, Святе Євангеліє і Свята вода!», – закінчив отець Йосип.

Його знову відвели до палати, де він продовжував нести свій мученицький хрест. Всі, хто знав старця, не переставали перейматися про його звільнення. Дійшло до того, що люди звернулися у Москву. Коли про перебування отця Йосифа в психіатричній лікарні дізналася Світлана Аллилуєва (дочка Сталіна), котру святий свого часу зцілив, вона приклала всіх зусиль, щоб звільнити його.

Помер старець 1 січня 1971 року, але зцілення продовжувалися на його могилі. 2002 року мощі Амфілохія дістали з землі й розмістили в печерній церкві поруч із нетлінними останками преподобного Іова Почаївського та зарахували до лику святих. Канонізований Московським патріархатом. Православна Церква відзначає пам’ять Преподобного 1 січня, 12 травня та 13 липня.