Нині вікна помешкань на перших поверхах майже повсюдно прикрашають міцні на вигляд решітки. Вони ж обов’язково входять в перелік заходів, до яких настійливо рекомендує вдатися поліція з метою убезпечення жител від проникнення в них непроханих гостей, котрі залюбки допоможуть вам звільнитися від зайвого майна – звичайно, такого, що має хоча б якусь цінність.

Днями, дивлячись на чи то розпиляну, чи просто брутально вирвану решітку в одній з квартир на першому поверсі будинку, де мешкаю, ще раз переконався, що нечестивців не стримують і такі, здавалося б, цілком певні засоби охорони житла. Небажання сипати потерпілим сіль  на рани (“захочуть – розкажуть самі”) утримує від недоречних розпитувань, отож залишається лише похитати головою й подивуватися, з дозволу сказати, сміливості, а точніше – нахабству зловмисників, котрі зважилися на таку “операцію”. Адже вона, судячи з усього, не була зовсім безшумною; просто навпроти – інший будинок, з вікон якого неможливо нічого не помітити. А якщо ж це все робилося вночі, коли люди в помешканні спали, то від відчайдушно – “безбашенної” зухвалості грабіжників просто легенький мороз пробігає попід шкірою. Ота сама зухвалість злочинців – чи не єдине в нашому повсякденному житті, що відчутно прогресує, і цей процес помітний навіть на прикладі нашого будинку в начебто більш-менш тихому районі міста. В минулі роки всілякі подібні неприємності якось обходили його стороною, а от останнім часом почастішали: навесні чиясь капосна рука позривала майже всі замки в підвальних приміщеннях, тепер ось черга дійшла й до решітки на вікні. Нахабнішають злочинці – за “ініціативністю” і “новаторством” усіх цих “форточників”, “щипачів”, “гоп-стопників”, різноманітних телефонних шахраїв просто не встигає правоохоронна система (хоча у випадку з останніми пора б уже помудрішати й об’єктам їхніх  “розводів”). Нахабнішають п’яні “шоферюги”, влаштовуючи перегони з поліцією на вулицях міста – страх покарання гривнею на “биків” за кермом мало впливає, а їздити вони, як показує практика, цілком можуть і без водійських посвідчень. У суспільстві – як і у біології: усілякі токсичні й паразитичні мікроорганізми бурхливо розвиваються тоді, коли для них існує сприятливе середовище.

Мабуть, наш суспільний організм є саме таким сприятливим середовищем. Примочками, пігулками, періодичними ін’єкціями і навіть клізмами патологічний  процес у ньому навряд чи вдасться зупинити – потрібна радикальна хірургія. Вкупі, напевно, з  ефективним щепленням.

Ігор Дуда