Що є одним з найбільш дратівливих факторів нашого сьогодення? Кожен, звісно, може назвати якийсь свій “камінь в черевику”. Хоча порівняння це, мабуть, не зовсім точне – черевик можна просто скинути, а камінець з нього – викинути. Більш серйозних проблем так просто здихатися не вдасться.

Одна з таких – кричуща невідповідність офіційно задекларованих доходів і реальних статків багатьох можновладців. Скільки, пригадується, пропагандистського крику було навколо е-декларацій – і виведуть вони всі неправедно нажиті статки на чисту воду, і що з ними ми станемо більш європейськими, і що… А що в результаті? Можливо, помиляюся, але досі, здається, не було жодного випадку, щоб якогось власника величезних багатств не зовсім, скажімо так, прозорого походження взяли та й потягли на лаву підсудних. Тим більше – запроторили до тюряги. І далі – ті ж самі викрутаси і хитрощі, казковий спадок від діда-баби, власність, переписана на колишню дружину, племінника і т.д. І далі хизуватися неправедно нажитим у нас не є соромом чи безчестям, а нормою – ба, навіть своєрідною “доблестю”.

З деякою заздрістю переглядаю нині “Золоте теля” з незабутніми Сергієм Юрським і Євгенієм Євстигнєєвим у ролях сюжетних антагоністів.  Підпільний мільйонер у виконанні останнього страшенно боявся засвітити свій капітал, усіма способами переховував його, вів зразково бідний спосіб життя і навіть не ризикував купити дамі свого серця букетик квітів. В наш час, думається, перед паном-товаришем Корейком така проблема не стояла б.  І харчувався він, пригадується, звареним “на твердо” яйцем і склянкою кип’ятку, оскільки не їв, а саме харчувався – беріг себе для капіталізму. Чому? Та тому, що реально боявся, що компетентні органи можуть поцікавитися, звідки у скромного службовця із 46-рублевою зарплатою раптом взялися всі оті мільйони. Отже, така можливість в СРСР навіть  періоду  НЕПу існувала. Тож виходить, що і правоохоронна, і судова системи тоді діяли ефективніше? Не зовсім весела якась думка виникає: то чи варто було боротися (щодо отої “боротьби” – то окрема тема), щоб напоротися на те, що зараз маємо?  І що це: наслідки недолугості нашої демократії, хвороби росту і поступу, чи все-таки наша незмінна доля, породжена менталітетом?

Цікаво, що відповів би на ці запитання великий комбінатор О.Бендер?

Може, “Скоро только кошки родятся”? Це – водичка на млин тих, котрі радять почекати, поки в суспільства не виробиться “нульова толерантність” до корупції, брехні та інших соціальних виразок (їхні пра-пра-правнуки, можливо, дочекаються).

А, може “Таковы суровые законы жизни”. Це налаштовує на певну безнадію та відсутність нормальної перспективи.

А, може, просто “Грузите апельсины бочках братья Карамазовы”, якою він хотів змусити нервувати свого контрагента – підпільного мільйонера? Звучить навмисно безглуздо, але чи багато глузду нині в нашому з вами житті?