Давненько вже не доводилося відвідувати матчі на місцевому стадіоні – напевно, відтоді, як “Нива” полюбляла обіграти “Шахтар” чи “Дніпро”, а то й саме “Динамо”, а під час приїздів останнього можна було на відстані простягнутої руки побачити В. Лобановського і навіть спробувати щось запитати у нього…

Після цього міграція “Ниви” між першою та другою лігами особливого інтересу вже не викликала, хоча в цьому сезоні команда, наскільки знаю, не від того, щоб знову підвищитися у класі. Тільки от щось “пробуксовує” останнім часом: поразки на власному полі, безбарвні “сухі” нічиї…

Втім, останню гру проти суперника з лідируючої групи – рівненького “Вереса” – безбарвною назвати важко. Більше того, її можна було б навіть назвати яскравою – якщо вважати ознакою такої “яскравості” вогонь і дим на трибунах а також поламані фанатами команди  гостей сидіння. Невідомо, що їх не влаштувало: рахунок (0:0), суддівство чи ще щось? І ось тут вступає в дію регламент змагань, на якому зупинюся детальніше. Згідно  з ним, якщо фанати гостей псують майно стадіону, то відповідальність за це несе приїжджий клуб. Це – за версією прес-служби “Ниви”. Думка ж представника міської ради дещо інша. Точніше, зовсім інша. За його словами, відшкодовувати завдані збитки має приймаюча сторона, яку той же регламент  зобов’язує забезпечувати порядок під час футбольних матчів.

Залишимо обидві сторони з’ясовувати, хто винен і хто має платити, і звернемо увагу на те, що деякі тернополяни почали обурюватися через те, що представники поліції не втрутилися і не запобігли хуліганським витівкам фанатів з Рівного. Ренламент і щодо цього дає роз’яснення: представники поліції не можуть перебувати на трибунах – підтримання порядку під час матчів покладається на службу безпеки стадіону. Якщо з тих чи інших причин зупинити заворушення не вдається, тоді (увага!) складають письмове звернення про необхідність введення поліції на територію стадіону.  Уявіть собі картину: наелектризована і неконтрольована гурба фанатів розпалила на трибуні кілька вогнищ, перенищила майже всі сидіння; кидає на поле все, що потрапляє під руку (через такі дикі витівки оті фанатські угруповання в багатьох викликають антипатію і сприймаються як незугарний прищ на тілі футболу); зграйка стюардів перелякано збилася докупи в мочікуванні моменту, коли треба буде чимдуж втікати, а директор стадіону чи його в.о., чи ще якась відповідальна особа дістає з шухляди стола аркуш паперу, бере ручку, в задумі шкребе нею за вухом і починає писати оте письмове звернення. Не виключено, що поки він його сотворить, підпише і відправить за місцем призначення, фанати з нахилами вандалів можуть вже роз’їхатися, а трибуни стадіону потребуватимуть не поточного і косметичного, а капітального ремонту. Такі ось загадки регламенту.

Вони у ньому, слід сказати водяться віддавна. Ще в 90-ті роки, коли українізація пробивала собі дорогу в непіддатливе футбольне середовище, довелося прочитати чи то регламент, чи положення про проведення змагань у тодішній Вищій лізі. З нього й довідався, що “за перемогу нараховуються три, за нічию – одно, а за поразку окуляри (???) не нараховуються”. Вже по хвилі подиву допетрав, що якийсь російськомовний клерк у ФФУ, змушений враховувати віяння часу, не став особливо напружуватися, і вжив перше слово, яке йому видав комп’ютерний перекладач: “очки” – “окуляри”…

Ігор Дуда