Світ

Причинно-наслідковий зв’язок

Що зазвичай робить злодій, коли хоче відволікти увагу від скоєної ним самим крадіжки? Він щосили верещить: “Тримайте злодія!”. Набувши великого досвіду в отруєнні своїх противників, влада Росії нині намагається “перевести стрілки” на когось іншого. Діючи цілком в дусі своїх кримінальних “понятій”. Міноборони РФ звинуватило США в отруєнні колишнього лідера Венесуели Уго Чавеса біологічною зброєю. Росія стверджує, що її багаторічного союзника в Південній Америці отруїли препаратом, який при короткостроковому введенні провокує розвиток раку. Цей препарат, на думку росіян, розробили Сполучені Штати. “Причинно-наслідковий зв’язок між смертю венесуельського лідера та розробками в галузі біологічної зброї підтверджують дані судово-медичної експертизи та свідчення кубинських лікарів, які проводили лікування Чавеса”, – йдеться у заяві міноборони Росії. Цікаво, чи бачать його аналітики отой самий причинно-наслідковий зв’язок між спецоперацією РФ в Україні та численними людськими жертвами нашої країни і руйнуванням її економічного потенціалу?

Куди іде зброя

Це доволі делікатна (щоб не сказати – болюча) для нас тема, і не завжди ми виглядали в ній бездоганно чисто, але, як повідомив представник Пентагону, Міноборони США не бачить ознак того, що американська зброя для України пішла ще кудись, крім поля бою проти російських окупантів. “Ми дуже добре знаємо, як українці використовують зброю, що ми їм її надали, і досі не бачили жодних ознак того, що вона пішла ще кудись окрім як для боротьби із росіянами”, – заявив він. На питання під час брифінгу про те, чому в Пентагоні так впевнені в тому, що зброя, яку США передали українцям, перебуває саме в Україні та використовується проти РФ, чиновник відповів: “Ми не відстежуємо використання українцями нашої конкретної зброї, але ми також і не бачимо ознак того, що ця зброя була передана будь-кому, крім ЗСУ”. Ніби зрозуміло: тінь історії з продажем “Кольчуг”, а також постать Гладковського-Свинарчука, здається, нині не затьмарює відносини України та США. Але запитання до структур, пов’язаних з озброєнням, в українців все ж залишаються…

Україна

Треба набратися терпіння

Не раз вже доводилося чути і читати, що в серпні має розпочатися контрнаступ ЗСУ на півдні України. Власне, з позиції дилетанта у військовій справі можна припустити, що такі заяви варто робити тоді, коли… плануєш завдати удару в зовсім іншому місці – питання збереження таємниці було архіважливим і в часи війн Карфагена з Римом, і сьогодні. Судячи з того, що, згідно з повідомленнями, російське командування стягує свої сили саме на південь, воно припускає таку можливість. В свою чергу Секретар РНБО Олексій Данілов закликав набратись терпіння щодо контрнаступу ЗСУ, оскільки, за його словами, строки визначають військові на чолі з Верховним головнокомандувачем, а не “диванні” експерти. “Військові знають свою справу, знають, коли їм треба починати. І головне – як швидко, з якомога меншою кількістю втрат робити корисну справу для нашої країни, тобто звільняти наші території від окупанта”, – сказав він. Данілов також нагадав, що вже звільнені Київська, Чернігівська та Сумська області й підкреслив, що “треба набратись терпіння і побачити все це на власні очі”. То що, вмостимося зручно на дивані й наберемося терпіння?

Куди ще нічого не прилітало

Влада на всіх рівнях застерігає від того, щоб публікувати фото і відео вибухів російських ракет і взагалі – якнайменше піаритися на війні. Застереження слушне, але чи всі і в усьому дотримуються його? Перший заступник міністра внутрішніх справ Євген Єнін повідомив, що досі лише в одну область України не було прильотів ворожих ракет від початку війни. “Найбільше страждають від російських обстрілів Луганська область, яку обстріляли 4 тисячі разів; Донецька зазнала понад 3 тисячі обстрілів, а Миколаївська була обстріляна 700 разів. Залишається одна область, Чернівецька, в яку, слава Богу, поки що нічого не прилітало”, – сказав він. “Слава Богу” начебто сигналізує про щирість думок держслужбовця, але… чи не може чиясь звихнена свідомість десь у Росії сприйняти це за натяк на недогляд російської вояччини і, відповідно, виправити це упущення? Чернівецька область межує з Румунією, країною НАТО, але навряд чи це є стримуючим фактором для Москви, адже ракетних ударів завдавалося по Львівщині, зовсім неподалік від кордону з Польщею – теж повноправного члена Північноатлантичного альянсу…

Принципова позиція

Міністри спорту 35 держав підписали спільну заяву із вимогою призупинити членство спортивних федерацій Росії та Білорусі в міжнародних організаціях, виключити представників цих країн із керуючих органів міжнародних федерацій, а також призупинити телевізійні трансляції міжнародних спортивних подій на їхніх територіях. Але Україна не підписала її. Причину цього рішення пояснив очільник Міністерства молоді та спорту Вадим Гутцайт. “Позиція України залишається незмінною: у спорті взагалі не має бути росіян і білорусів, в той час як спільна заява міністрів спорту допускає участь спортсменів з РФ та РБ у нейтральному статусі. Україна ж категорично виступає проти дозволу представникам цих країн брати участь у міжнародних змаганнях у будь-якому статусі. Це наша ключова вимога, якою ми не готові і поступитися”, – заявив він. Слід зазначити, що більшість положень заяви спільними зусиллями вже реалізована. Майже у всіх видах спорту росіян та білорусів не допускають до змагань, їх виключають з міжнародних федерацій, їм заборонено проводити міжнародні турніри тощо.

Тернопілля

Не тихе божевілля

Ситуацію на автошляхах Тернопілля останнім часом можна, мабуть, охарактеризувати так: зовсім не тихе божевілля. Ціла серія ДТП зі значним, як для нашої відносно тихої місцини, числом загиблих і ще більшою (статистика) кількістю травмованих свідчить про те, що зрозуміле напруження воєнного стану в тилу в багатьох випадках призвело не до мобілізації (в тому числі й внутрішньої) членів громади, а до втрати ними усіляких гальм, що й підштовхує до їзди в стилі гонок на виживання. Оті перегони для шістьох учасників (не володію найсвіжішою інформацією) і тих, котрі мали нещастя опинитися в той трагічний момент поруч з ними в салоні авта, стали останніми в житті – якщо не рахувати розміреної й неквапливої поїздки в спеціальному транспорті до місця поховання. Воно б, може, варто кричати: “Люди, не сходьте з розуму!”, але цей “глас волаючого в пустелі” навряд чи дасть ефект – наш люд, як дедалі більше переконуюсь, не змінить ніщо: ні трагічна статистика аварій на автошляхах, ні суворі настанови ЄС щодо очищення авгієвих стаєнь корупції та спотвореного правосуддя, ні навіть війна – такі вже ми є. Тому й перебуваємо, з точки зору цивілізаційного поступу, в тому місці… де знизу сходяться ноги. І де спина плавно втрачає свою назву…