Особисте життя, в тому числі й спілкування в межах окремо взятого подружжя в нас, як відомо, надійно (як і все інше) захищене законом. Про що говорять зранку чи увечері чоловік з дружиною – їхня особисто-інтимна справа.

Але дозволю собі трішки пофантазувати і уявити розмову, приміром, відомих всій країні політиків з їхніми чарівними супутницями життя. Вестися вона буде в домашній обстановці та, як прийнято в середовищі нашого топ-політикуму, вочевидь російською мовою:

– Оксано (Марино, Олено, Тетяно, Галино,…), а давай ми передамо нову, ще більшу партію дезінфекційних засобів у райлікарню! Як тобі така ідея?

– О, любий, я просто щаслива! Це буде наш гідний внесок у загальнонародну справу!

– То, може, відправимо туди й ще один-два апарати ШВЛ та ІФА-тести? Це, правда, коштуватиме дорожче, але чого не зробиш для людей…

– О, так, милий! Звісно ж, давай відправимо! І не треба думати про гроші – всіх їх все одно не заробиш, а от люди відчуватимуть до нас вдячність! А це – головне! А ще скажи мені, коханий: ти готовий до подвигу задля України?

– Звичайно, люба! І ладен пожертвувати для цього і відпусткою на Мальдівах (твоїми телепрограмами), і усіма друзями – теж любими.

Отак, мабуть, виглядав би опис діалогу між шановним політиком і його дружиною, якби зображати його в дусі частенько насаджуваного в нас “щирого” або ж “шароварного” патріотизму. В реальності ж все, вочевидь, має дещо інший вигляд і звукове оформлення. Воно й не дивно – і широко розрекламоване завезення апаратури й дезінфектантів у наші злиденні лікувальні заклади, і слізна турбота про зменшення тарифного тягаря, як і раніше – пафосні вигуки про томос, мову і армію – мали й мають на меті одне, а саме: добитися прихильності електорату (його політики в своєму вузькому колі, припускаю, називають інакше) напередодні виборів, які плавно переходять у нас від однієї завершеної кампанії до підготовчого етапу іншої. Причому схожу тактику сповідують всі без винятку, незалежно від партійних кольорів та політичної  орієнтації.  То, може, народу час вже вибирати з тих, хто галасує й рекламує себе якнайменше? Майже як у відомому фільмі “Гладіатор”. Пригадуєте, там старий імператор Марк Аврелій пропонує чомусь генералу (такого звання тоді не існувало) Максимусу стати протектором Риму. Той відразу ж відмовляється, а мудрий імператор каже, що саме через те він і хоче, щоб цей пост зайняв він, командувач його армією.  Мовляв, необмежена влада не в змозі буде його зіпсувати…

Щось не доводилося чути, щоб хтось від неї відмовлявся в Україні. А коли дорветься до неї й присмокчеться, то відірвати вже ой як важко…

Ігор Дуда