Нині не є рідкістю повідомлення про те, як якась п’яна тварюка на крутому авті, не впоравшись з керуванням, на шаленій швидкості в’їхала в групу людей на зупинці громадського транспорту. Або ж про те, що один із учасників “ралі” на вулицях міста збив на пішохідному переході жінку з дітьми…

Також нерідко в таких випадках люди, які перебували на місці автопригоди, намагалися вчинити самосуд над водієм, якого рятував від розправи лише поліцейський наряд. Поклавши руку на серце – іноді хотілося б, щоб він запізнився так… на півгодини, і щоб громадяни таки змогли вчинити, може, й не бездоганний юридично, але праведний суд над моторизованим “відморозком”. Адже почнеться судова тяганина, а з нею – усілякі адвокатські “фінти” вкупі з суддівськими лояльністю і гуманізмом, відмова свідків від свідчень і т.д . і т. п., як зазвичай буває в спільноті, де все купується і все продається. А так – його, може, й не дуже естетично пошарпають чи й затовчуть на місці – в залежності від тяжкості скоєного ним. Іншими словами, лінчують – воздадуть за вчинене і цим  встановлять  хоч якусь справедливість. Просто на місці.

Тут саме на часі згадати, що саме цим днем, 22 вересня 1780 р., датується перший описаний випадок лінчування. За однією з версій,  назва судилища без суду пішла від американського судді Чарлза Лінча, який практикував таку процедуру під час війни за незалежність. Одразу ж слід зазначити, що попри похмурі легенди, якими оточена отака “юриспруденція”, дії Чарлза Лінча не мали вираженого расового підтексту (простіше кажучи, об’єктом його “судочинства” були  й білошкірі правопорушники). Крім цього, накиданню винному зашморгу на шию передував обов’язків розгляд справи особисто ним, Лінчем. В цілому, його дії були спрямовані на підтримання громадського порядку в умовах суспільно-політичної нестабільності (хм… щось знайоме).

Зараз часи не ті – людство просунулося вперед в цивілізаційному поступі (хоча, за бажання, можна назвати безліч відхилень від цієї тези). Зараз сформувався потужний інститут адвокатури, що спеціалізується на вирощуванні ангельських крил за плечима у мерзотників і виродків, або ж просто  захмелілих від вседозволеності та відчуття того, що “все схвачено”  новітніх господарів життя. Тому й кортить іноді, щоб на отакого екземпляра, витягнутого з салону автівки після того, як він наробить чергової кривавої біди, не складали купу протоколів, якими  він потім… підітреться, а щоб вчинили з ним згідно з процедурою, запровадженою суддею Чарлзом Лінчом.

Може, це відіб’є охоту подібній мерзоті їздити навипередки “з вітерцем”…

Ігор Дуда