Будь-яке порівняння, як відомо, хибує на неповну точність. Більшою чи меншою мірою – залежить від того, які явища, події чи ще щось порівнюються. І виникають оті порівняння через схожість, аналогію, словом, те, що підказує асоціативне мислення…

Коли щодня чую або ж читаю, скільки російських танків, РСЗВ, гелікоптерів чи БМП знищено, то найперше це мало б викликати полегкість – як-не-як, у ворога стає менше смертоносних знарядь. Але майже одночасно мимоволі згадуєш себе, дурненького п’ятирічного хлопчака. Старанно винищивши влітку за допомогою мухобійки з десяток мух в дідовій хаті, я перемістив “бойові дії” проти набридливих комах  на подвір’я і через якийсь час не без гордощів доповів дідові, що знищив десь зо три сотні мух. Дід, пригадую, посміхнувся і запитав, чи бачив я, скільки їх літає повсюдно і чи надовго в мене вистачить терпіння виступити в ролі грози мух на подвір’ї. Трохи присоромлений, я полишив цю безперспективну роботу…

Зрозуміло, між моїм дитячим полюванням на мух на подвір’ї в діда і щоденним знищенням ЗСУ сотень російських загарбників та їхнього залізяччя начебто немає нічого спільного. Та ось виступив зі своєю колонкою в авторитетному журналі The Economist Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний – і раптом  виникло не дуже приємне відчуття, що понад 5 тисяч спалених російських танків і понад 9 тисяч БМП, що розділили їхню долю; понад 7 тисяч артсистем, понад 300 “приземлених” літаків і гелікоптерів; перелік іншої знешкодженої машинерії, що йде на сотні, не кажучи вже про більш як 300 тисяч новітніх “освободителей”, які знайшли “вечное упокоение” на українській землі, виявляється, не дали бажаного ефекту, зокрема, в тому, що стосується результатів довго очікуваного всіма нами контрнаступу, з яким пов’язувалися чималі надії. “За п’ять місяців контрнаступу Україні вдалося просунутися лише на 17 кілометрів. Росія десять місяців воювала навколо Бахмута на сході, щоб взяти місто розміром 6 на 6 кілометрів. Так само, як і в Першій світовій війні, ми досягли рівня технологій, який ставить нас у глухий кут… Глибокого і красивого прориву, швидше за все, не буде”, – повідомив Валерій Залужний. Він також назвав 5 найважливіших нині для ЗСУ пріоритетів: повітряну міць, засоби радіоелектронної боротьби, контрбатарейну боротьбу, мінно-вибухові технології й нарощування мобілізаційних резервів.

Можливо, громадськість дезорієнтує той факт, що наші ЗМІ головним чином повідомляють про втрати ворога, а про наші – якось скоромовкою, сказати б, між рядками? Можливо така, цілком доречна з точки зору підтримки психологічного стану населення тактика в даному випадку дала неочікувано зворотній ефект. Адже справді, якийсь пересічний обиватель може подумати: “Як же так, б’ємо їх, б’ємо, а вони – немов ті мухи й далі сунуть і летять роями”. Ось вам і відгомін мого дитячого полювання на мух…

Генерал Залужний пояснив і причини цього, як він сам визначив, глухого кута: “Простий факт полягає в тому, що ми бачимо все, що робить ворог, а він бачить усе, що ми робимо. Для того, щоб вийти з цього глухого кута, нам потрібно щось нове, на кшталт пороху, який винайшли китайці і яким ми досі вбиваємо один одного”.

Якось занадто занурився я в інсектологію, але ще одного порівняння зі світом комах не уникнути. Сказане Валерієм Залужним немов розворушило бджолиний (чи, можливо, осиний) рій як в Україні, так і за кордоном.        

Заступник керівника Офісу президента Ігор Жовква, коментуючи статтю головнокомандувача ЗСУ в журналі The Economist, заявив, що “військовим не варто виносити на публіку те, що відбувається на фронті” (представник не найпопулярнішої в очах українців установи одразу ж наразився на звинувачення в тому, що не справа цивільних давати категоричну оцінку діям військового керівництва).

Не зовсім тішить око і слух оцінка видання “The New York Times”, яке угледіло в одкровеннях Валерія Залужного ознаки розколу в українському керівництві (погодьтеся, не найбільш вчасна і доречна нині річ)  

Водночас координатор Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі заявив, що  стаття генерала Залужного є одним із важливих аргументів, який підтверджує нагальну необхідність подальшої підтримки України.”Я думаю, що це підкреслює, наскільки важливо, щоб ми продовжували підтримувати Україну. Ми розвиваємося й уже еволюціонували в контексті того, чим ми забезпечуємо Україну…І я підозрюю, що цей процес триватиме”,- зазначив він (залишається сподіватися, що ота підозра Кірбі не залишиться його особистою оцінкою та особистою справою).

Ну, і нарешті, якщо вже далі наполегливо продовжувати тему мух, то не обійтися без думки представника країни, в якій “муха-цокротуха по полю пошла, муха денежку нашла”.   Прес-секретар російського диктатора Дмітрій Пєсков зволив висловити думку, що в жодний глухий кут війна в Україні не зайшла, а навпаки, ” Росія послідовно продовжує проведення спеціальної військової операції. Всі цілі, які ставилися, повинні бути виконані” (запитати б у нього, чи передбачав його шеф Путін, оголошуючи вранці 24 лютого минулого року про початок таки званої СВО, що з парадом победителей” на Хрещатику вийде неувязка”, і що понад 300 тисяч його ординців зможуть промарширувати “стройными рядами” хіба що у пеклі). 

Як видається, відокремити мухи від котлет, точніше від задки про улюблену російську тактику – використання “м’ясних хвиль” – таки не вдалося…