Світ

Справжня незалежність?

Нині нерідко доводиться чути про те, що Україна повинна бути суб’єктом, а не об’єктом міжнародної політики. І тим більше – не розмінною монетою у політичних іграх провідних світових держав. Приклад того, як досягти такого статусу, показує Туреччина. Країна півмісячно-зоряного прапора нині виступає у ролі теляти з приказки (нехай і не дуже покірного), яке примудряється ссати одразу дві матки. Президент Реджеп Ердоган нещодавно заявив, що,  попри купівлю російських зенітно-ракетних систем протиповітряної оборони С-400, Туреччина не відмовиться від членства в НАТО. Турки першими з країн північноатлантичного альянсу купили російську систему ППО. Цю оборудку жорстко критикували США і НАТО – через ризик  збору розвідданих про можливості новітніх американських винищувачів F-35. Трохи дивні ці європеїзовані бусурмани: захотіли – збили без вагань російський літак, що залетів у їхній простір, а захотіли – купили російську техніку всупереч скрипінню зубами своїх партнерів. А, може, саме в цьому полягає справжня незалежність держави? 

Смерть диктатора

 Диктатори, нехай і колишні, далеко не завжди закінчують свій земний шлях на домашньому чи лікарняному ліжку в оточенні рідних і близьких, які вмиваються слізьми. Екс-президенту Зімбабве Роберту Мугабе в цьому відношенні, можна сказати, пощастило – комуніст-маоїст, друг Брежнєва, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена,  Фіделя Кастро, а в ХХІ столітті – ще й Путіна  (ну й компанія…) помер у віці 95 років у лікарні в Сінгапурі. Правозахисники називали його одним з найжорстокіших диктаторів сучасності, який довів Зімбабве до фантастичної інфляції, епідемій, голоду і повного розвалу економіки. Понад 3 мільйони жителів країни втекли за кордон, рятуючись від терору властей. При цьому на святкування всіх днів народження Мугабе (поки його не скинув один із найближчих соратників) витрачалося близько 500 тис. доларів. Проти Зімбабве були введені й досі діють санкції США та ЄС, а самому Мугабе і його найближчому оточенню був довічно заборонений в’їзд на територію Євросоюзу. Втім, він, судячи з усього, особливо цим не переймався…  

Україна

“Міна” від експрезидента

Ніколи б не подумав, що у Нацраді з телебачення і радіомовлення засіли видатні експерти-філологи, однак останні події наштовхують саме на таке припущення. Підкладена П.Порошенком в останній місяць своєї каденції міна у вигляді призначення керівника цього органу спрацювала доволі несподіваним чином. Хтось у тій Нацраді дуже близько до серця сприйняв фразу “тарифний геноцид”, що прозвучала в одній з програм каналу NewsOne. Мовляв, це неприпустимо з точки зору страждань, що їх зазнав наш народ. І що за таке святотатство канал повинен бути підданий санкціям аж до анулювання ліцензії. Водночас народний депутат із фракції “Батьківщина” Іван Крулько зазначив, що карати треба не тих, хто вжив цю фразу і канал, на якому вона прозвучала, а тих, хто спершу цей геноцид народові влаштував, а потім нишком вивіз гроші у офшори. Офшори передусім асоціюються з попереднім гарантом, і тих, хто хотів би бачити його на лаві підсудних, нині більш ніж достатньо. 

Справа “Боїнга” – без Цемаха

Простому обивателеві далеко не завжди легко зрозуміти усі зигзаги і підводні течії великої політики. Звільнення Апеляційним судом Києва терориста “ДНР” і ключового свідка у справі про авіакатастрофу малазійського  Boeing 777 рейсу МН17 Володимира Цемаха могло викликати нерозуміння і навіть протести. По-перше, його звільнення домагалася Росія, ставлячи в залежність від нього обмін полоненими. По-друге, з проханням не видавати терориста Росії до Генпрокуратури України звернувся головний прокурор Нідерландів. Разом з тим екс-керівник головного слідчого управління СБУ генерал Василь Вовк заявив, що не вважає Цемаха дуже цінним свідком у справі про збитий Boeing і переконаний, що судовий процес без нього не розвалиться. «Є приказка: з двох зол вибирають менше. Моя особиста думка як людини і громадянина:  головне було – звільнити наших полонених. А далі розберемося. Не пропаде справа Боїнга без Цемаха», — констатував В.Вовк.

Ефект від азарту

Президент Володимир Зеленський, судячи з усього (зокрема, з наміру легалізувати казино), вельми азартна людина. Для державного діяча, від якого обставини часто вимагають сім разів відміряти, перш ніж відрізати, риса, можливо, не найкраща. Однак у конкретному випадку вона дала ефект. Ще в липні, перебуваючи в Дніпрі, гарант запропонував міському голові Борису Філатову укласти парі: якщо ремонт центрального мосту через Дніпро не буде завершений до 14 вересня, мер міста подасть у відставку. Минулої суботи, на тиждень раніше обумовленого терміну капітально відремонтований міст було відкрито. Це, серед іншого, означало, що забирати зі свого стола фотографії близьких людей і звільняти  кабінет Б. Філатову наразі не доведеться. На церемонії відкриття моста він скромно зазначив, що спір виграв “лише Дніпро”. І що за своє місце він не тримається (біла ворона?) і готовий написати заяву про відставку того ж дня, коли в місті буде відкрито давно омріяний новий аеропорт. 

Тернопіль

До кого вести?

Проголосити знамениту фразу з “Кавказької полонянки” (“Або я веду її в ЗАГС, або вона веде мене до прокурора”) мешканцям Тернопільщини найближчим часом буде проблематично – немає наразі  до кого вести. Генпрокурор Руслан Рябошапка підписав наказ про звільнення з посад прокурорів восьми областей, а серед них – і Тернопільської. Доводилося чути, головний наглядач за дотриманням законності на Тернопіллі не надто напружувався на роботі сам і, відповідно, не дуже заважав діяльності власників нелегальних гральних закладів, виробникам алкогольного фальсифікату, ентузіастам незаконної вирубки лісу і сумнівних забудов…. Напевно, важкувато буде добитися й правової оцінки джерела інтенсивного смороду, що звеселяв носи тернополян останнім часом а також встановити відповідальне за цю справу відомство – Державна екологічна інспекція, до якої звернулося з листом управління ЖКГ, оперативно “перевела стрілку” на Держпродспоживслужбу. Серед інших новин: у Тернополі має почати працювати “гаряча лінія” запобігання самогубствам. Як можна зрозуміти, суб’єкта, який стоїть на карнизі будинку й роздумує над тим, чи  стрибнути вниз, чи ще трохи зачекати, будуть переконувати, що життя, попри всі його прикрощі, таки хороша річ. І що фатальний стрибок можна… ну, хоча б відкласти до іншого разу…

Ігор Дуда