“Слуги народу”, слід їм віддати належне, не дають нудьгувати своєму електорату.

Одного застукають нишпорки-журналісти за важливими перемовинами з путанами просто у сесійному залі; інший цілком серйозно пропонує розраховуватися за комунальні борги породистими псюрами; ще двоє провідних партійних мужів знаходять для характеристики колеги-депутатки вельми “соковиті” метафори, які миттєво стають “хітом” новин і предметом обговорень в політстудіях…

Чергову бурю викликали слова (які, як давно відомо, не горобці) нардепки Галини Третьякової, яка очолює парламентський комітет з питань соцполітики і захисту прав ветеранів. Вона заявила, що  малозабезпечені сім’ї народжують дітей “дуже низької якості” задля отримання державної допомоги. І ці діти, на її думку, в майбутньому теж охоче “сідають” на публічні кошти”.

Одного цього було цілком достатньо для аналогій з нацистською Німеччиною, але  Г.Третьякова, покопирсавшись у власному сховищі ерудиції, ще й навела вислови нібито деяких британських політиків на предмет того, що людей, які отримують соціальну допомогу, треба стерилізувати.

Топ-політикум, звісно, відреагував на висловлювання пані Третьякової хвилею обурення. Наскільки воно щире а наскільки є даниною, так би мовити, політкоректності – не візьмуся визначити. Все ж висловлю, можливо, крамольну думку: не виключаю, що багато з тих, хто шпетив главу комітету з піною на вустах, в душі погоджуються з її тезами. Зрештою, ідеї, висловлені “мізантропом у спідниці” й за сумісництвом – народною депутаткою, не є чимось абсолютно новим. Можливо, Г.Третьяковій не дають спокою лаври англійського економіста і священика Томаса Мальтуса? Він, як відомо, стверджував, що  населення Землі зростає значно швидшими темпами, ніж створення засобів існування. Виходячи з цього, преподобний отець дійшов висновку, що чисельність населення має регулюватися за допомогою воєн, епідемій, обмеження шлюбів та інших приємних для вух потенційних молодят засобів. А ще він рекомендував  статеве утримання як єдиний спосіб обмеження народжуваності серед найбідніших верств населення. За що й удостоївся честі, про яку, в принципі, мріють усі вчені: висунута ним теорія була названа за його  прізвищем – мальтузіанством.

Не претендуючи на висоти англійського науковця-клерикала, зазначу: наші програми стимулювання народжуваності – прямий шлях до погіршення становища із генофондом нації. Зрозуміло, з’являються вони не від доброго життя: українців щороку меншає, середня тривалість отого життя значно поступається показникам у цивілізованих країнах. Матеріальні нестатки, хронічні стреси, погана екологія – сприятливі фактори для передчасного удостоєння некрологом. Населення посилено спивається, передчасно вмирає від усіляких болячок, гине внаслідок справжньої війни на автошляхах…  Відомий політик  Дмитро Корчинський охарактеризував це явище лаконічно: «Депопулізація – наслідок деморалізації». От і вирішила свого часу  держава стимулювати народжуваність, виплачуючи понад 40 тис. грн. за новонародженого та догляд за ним. З урахуванням статків переважної частини населення – сума досить значна для того, щоб спонукати багатьох ретельно взятися за продовження власного роду. У яких умовах зростатимуть діти, яке виховання вони отримають – такі нюанси батьків часто цікавлять в останню чергу, головне для них – отримати жадану суму. Сподіватися ж на те, що у неблагополучних сім’ях виростуть вундеркінди чи хоча б просто нормальні діти  – надмірний оптимізм. Тут доречно згадати приказку про яблуко, яке падає недалеко від яблуні. Коли я бачу, як молоді татусь та матуся з насолодою затягуються сигаретами поруч зі своїм малюком та ще й криють одне одного на «великом и могучем», я згадую саме оте невинне яблучко, яке вже має всі шанси зігнити. А ще задумуюся над тим, що доброго принесе суспільству отаке потомство.

Преподобний Мальтус, мабуть, навів би й економічні обґрунтування. Галина Третьякова он, здається, підхопила від нього естафету й висловила те, що багато хто (повторюся – не знаю, наскільки щиро) одразу ж затаврував як расизм, нацизм, євгеніка і т. п.  Я ж обмежився суто зовнішніми спостереженнями…

Якийсь час вагався, чи не помиляюся, але коли о другій ночі почув під будинком дикі вигуки явно не тверезих молодиків (і, очевидно, не вихованців притулку для сиріт), то утвердився в думці, що таки не помиляюся.

Ігор Дуда