Коли вас вдарили по одній щоці й ви не є переконаним буддистом, то вам навряд чи захочеться підставляти другу. Скоріше навпаки – ви захочете відплатити кривднику. Краще б зробити це одразу, гарячими слідами, але якщо це не вдалося і після прикрої події сплив якийсь час, це зовсім не гарантує, що ваше прагнення справедливої відплати охололо.

Саме в такому стані перебуваю я зараз – із неприємним відчуттям ляпасу на  щоці. Не знаючи навіть імені свого кривдника.  Знаю лише, що він – типовий молодий неадекват, який вигулював свого сенбернара без повідка у гідропарку «Топільче», де той стрибав на перехожих. Власне, це й стало причиною конфлікту. Якби у мене в той момент було в кишені щось заряджене хоча б гумовими кулями, я обов’язково скористався б ним. Тому що двоноге бидло мало б знати, що в людському суспільстві необхідно поважати права інших людей. А якщо йому це невтямки, то йому треба втовкмачити цю ідею найбільш дохідливим для нього  чином – через больові відчуття

Але нічого травматичного чи, тим більше, вогнепального, у мене, як і в переважної більшості громадян, немає. Закон в таких випадках скеровує в одному напрямку – до правоохоронців. Проте оперуповноважений слідчо-оперативної групи проігнорував моє прохання одразу ж проїхатися по периметру парку і впродовж майже півгодини розпитував мене, де я проживаю, який мій сімейний стан, яка в мене освіта, де працюю, в чому полягають мої претензії, а також як виглядає сенбернар. За цей час із території  парку можна було б вийти не те що з сенбернаром, а й з черепахою. Парк ми, на мою  вимогу,  все-таки об’їхали, але було вже запізно.

Власника сенбернара – молодика спортивної статури, – продовжують вперто і наполегливо шукати дотепер. За цей час довелося поспілкуватися з двома слідчими, прочитати складені ними протоколи. Це, скажу вам, «класика жанру». Одне лише «з бокової алеї вийшов біжучи пес» чого варте. Розумію, що у харківській юридичній академії українська мова не є профільною дисципліною, але те, що довелося прочитати, схоже на твір посереднього учня на курсах з ліквідації неписьменності.Та це ще б, зрештою, півбіди, але ж і їхня кваліфікація як слідчих викликає серйозні сумніви.  Здавалося б, сенбернар – не болонка і не карликовий пудель, він (і його «відморожений» власник)  повинні були  б бути відомими дільничному інспектору на закріпленій території, але результат пошуків наразі – нульовий. Жодної відповіді на свою заяву із завантаженої справами канцелярії міськвідділу я досі так і не отримав. Результат, який наштовхує на думку, що звертатися до міліції в подібних випадках – марна річ. Своєю безпомічністю або ж бездіяльністю вони підштовхують людей до однієї думки: порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. Вони, звичайно, можуть (вшістьох) упіймати двох-трьох підлітків з пивом у парку, або ж пов’язати п’яного сімейного дебошира, а от вирішити таку справу, як моя – для них, вочевидь, непосильне завдання.  Добитися охорони права від правоохоронців – шкідлива ілюзія. Словом, моя міліція мене береже.

Принагідно хотілося б загострити питання вигулу собак у парках. Нині багато собаківників взяли за правило спускати псів з повідка і давати їм гасати, де заманеться.  Не зважаючи на те, що поряд інші люди і не рахуючись з їхніми інтересами. Інтелект у цих власників приблизно на  такому ж рівні, як і у їхніх чотириногих друзів, отож, коли зробиш зауваження, то, в кращому випадку почуєш здивоване «Та він не кусається!». Ну звичайно, попробуй вгадай, що там діється у черепній коробці псюри величиною з маленьке теля. І що йому заманеться зробити, поки його господар розмовляє по мобільному чи, даруйте, копирсається в носі.  Місту з вельми претензіями на європейськість таке зовсім не личить. Можна скільки завгодно галасувати, що ми – Європа, але жахливий стан доріг, хамуваті водії комунального транспорту і ті ж пси, спущені з повідка неадекватними власниками, свідчать, що ми не в Європі, а, даруйте, в ж…Невже так важко, при бажанні, навести порядок у цьому питанні? Встановити такі штрафи за один лише вигул псів без повідка, що власник тричі подумає, перш ніж спустити свого улюбленця. І суворо й неухильно стежити за цим. Думаю, неважко, але для того, щоб оте  бажання з’явилося, потрібно, щоб якогось високого місцевого очільника отакий спущений з повідка пес добряче  вхопив за сідницю. Або хоча б подер на ньому штани.

І ще одне. Можливо, це не має прямого відношення до теми, та все ж… Ще недавно доводилося чути нарікання відповідальних осіб на масове ухиляння від мобілізації. Мовляв, не бажають несвідомі громадяни боронити свою державу. Але, даруйте, якщо держава – це сукупність різних відомств і органів, в том числі й правоохоронних, то навряд чи після описаного випадку з’явиться палке бажання таку державу захищати.

Ігор Дуда