Не надто красива з позиції добросусідських відносин затія угорських властей з “підпільною” роздачею паспортів жителям Закарпаття одразу ж викликає запитання: кому вона найбільше вигідна?

Звичайно, пояснюється все це “турботою про своїх”, і тут, без сумніву, можна пред’явити довгенький список претензій українській владі, але все ж, як не крути, ця ситуація вельми на руку Кремлю – адже є привід говорити, що в України не лише проблеми з населенням Донбасу, а й серйозне “тертя” з сусідами на західному кордоні. У цьому контексті Будапешт добряче підіграє Москві; не виключено, що діє з її благословення, через що виникає навіть подив: невже у громадян країни з довгою історією, шанувальників чардашу, гуляшу і токайських вин така коротка пам’ять, що вони забули, чим обертається “дружба” з Росією (СРСР)? Якщо так, то зовсім даремно…

Саме цим днем, 23 жовтня 1956 року, датується початок збройного повстання проти прорадянського режиму в Угорщині. Крім десталінізації, гарантій демократичних свобод, виводу з країни радянських військ протестанти також вимагали пріоритетних капіталовкладень в розвиток харчової та легкої промисловості, тобто такого нелюбого комуністичним ортодоксам з Москви виробництва товарів групи В. Звучали й такі, не зовсім абстрактні для нас нині, вимоги зниження цін на продукти і тарифів для населення. Насторожений подіями, що розгорталися, посол СРСР в Угорщині Ю. Андропов (майбутній багаторічний глава КДБ і короткочасний генсек КПРС) відправив у Москву телеграму, в якій під словесним “лушпинням” (“видна растерянность венгерских товарищей… представляется, что в создавшейся обстановке они вряд ли смогут сами начать действовать смело и решительно без помощи им в этом деле”) читалося категоричне: “пора втрутитися, інакше…”.

Добросердний і співчутливий Радянський Союз, як це не раз з ним бувало, не змусив себе довго умовляти і допоміг “венгерским товарищам” з усією широтою “русской души”. Користаючись позицією ООН і США, які висловлювали “стурбованість” і навіть  “глибоке занепокоєння” (знайома лексика), але дали зрозуміти, що дотримуватимуться нейтралітету, СРСР розпочав операцію “Вихрь”, в якій задіяв 15 танкових, мотострілецьких, авіаційних, 2 повітряно-десантні дивізії, понад 2000 танків, цілу групу знаних воєначальників і представників КДБ (Жуков, Конєв, Обатуров, Сєров).  Ця армада зіткнулася із запеклим опором повсталих угорців, але, врешті-решт, значна перевага в силах далася взнаки – повстання було придушене. Як результат – маршал Г.К.  Жуков отримав свою чергову (четверту) золоту  зірку Героя Радянського Союзу. Не задарма –  згідно з даними, загинуло від двох до трьох тисяч учасників повстання, понад 300 мирних жителів, ще  близько 20 тис. були поранені й покалічені. Значних руйнувань зазнав Будапешт: 4000 будівель були повністю зруйновані, ще 40000 зазнали пошкоджень…

В ці дні в Угорщині згадуватимуть події 62-річної давнини і вшановуватимуть загиблих. Незайве було б згадати нащадкам князя Арпада і про те, до чого призводять не лише надто тісні обійми з російським ведмедем (нещодавно глава МЗС Угорщини Петер Сійярто закликав ЄС не продовжувати автоматично санкції проти Росії, а “обговорити їх”) , а й, можливо, ненавмисне підігравання йому в питанні з паспортами для українських угорців. Він, цей добродушний “русский Мишка”  здатний – знову ж таки, “по доброте душевной” – стиснути у своїх обіймах так, що меч легендарного князя може й не допомогти. Разом з висловлюваннями “надзвичайної стурбованості” та “глибокого занепокоєння” з боку нових союзників…

Ігор Дуда