Останніми днями на міських інформаційних сайтах можна побачити вгодовану фізіономію виродка (напевно, впізнавану навіть попри закриті очі), який пограбував жінку й намагався згвалтувати її.

Цілком зрозумілою є реакція читачів у коментарях: від “розстріляти”,  “відірвати” (чи “відкрутити”) щось негідникові – і до “відправити його на мінні поля”. Абсолютно згоден з усіма запропонованими варіантами і думаю, що зовсім не виключено, що ми таки дійдемо до створення чогось на кшталт штрафних рот, в складі яких усілякий людський непотріб  (його в Україні більш ніж достатньо) спрямовуватиметься на найнебезпечніші ділянки фронту: визначення вогневих точок противника, розмінування і т.д. Зрозуміло – із загороджувальними загонами позаду (апробований спосіб “підбадьорювання” штрафників).

Ага, зовсім забув – ми ж гуманна, цілком європейська нація, нам не личить вдаватися до методів, що ними послуговуються нині історично призвичаєні до цього північно-східні ординці. Ой, як зворушливо це звучить! Шановні, забудьмо нашу милу звичку ховати голову в пісок і закамуфльовувати словоблуддям цілком очевидні речі: йде війна за саме існування України як держави і  нас як нації. Наш противник (якщо сказати м’яко) послуговується в ній усім переліком гидотних і нелюдяних прийомів, що є в історії воєн. Проводить мобілізацію, не рахуючись з тим, хто вмотивований, а хто невмотивований,  у кого “чиста” біографія, а хто має за плечима солідний послужний список “зека”. В таких умовах зображати з себе рафінованих і щиро європеїзованих гуманістів не зовсім доречно – щоб не сказати, що може обернутися тяжкими наслідками. Тварюка, про яку йшлося вище (і табуни йому подібних), вийшовши на волю (колись це таки станеться) продовжить займатися тим самим, що й тепер – іншого воно просто не вміє. То чи не краще – в інтересах країни – використати його та “іже з ним” так, як цього вимагає стан війни? Але для цього наша хирлява, недорозвинена демократія повинна поступитися місцем чомусь твердішому і жорсткішому – зображати просвітлений європейський гуманізм і водночас вести війну за виживання з лютим ворогом дуже нелегко. Якщо не безнадійно.

Що ж до отої самої Європи, то віддаючи належне її  підтримці (в першу чергу – країнам Балтії, Польщі, які справді діляться з нами значною частиною того не дуже численного, що мають самі), не варто закривати очі на те, що провідні держави континенту могли б надавати не “контрольовану” (визначення, що з’явилося нещодавно), а більш дієву допомогу Україні, яка напружує нині всі свої сили. Причому, як не прикро, не випереджаючи злочинні дії Росії, а реагуючи на них, як це було з обіцянками оперативно надати нам засоби ПРО після масованого ракетного обстрілу 10 жовтня. Доводилося чути, що якби вони надали нам хоча б 5% свого  воєнного потенціалу, хід війни міг би бути нині зовсім іншим. Але… буквально благання України до Заходу допомогти закрити над нею небо дало, можна сказати, лише частковий і, з огляду на ракетний терор Росії, не дуже дієвий результат. Західний світ переслідує свої цілі, серед яких, не виключено, сильна й переможна Україна вкупі з розгромленою Росією не фігурують…

Зважати при цьому на можливі закиди західних “гуманістів” у порушенні священних прав людини видається вже надмірним політесом…