Коли нині Леоніду Кравчуку закидають, що він свого часу віддав ядерну зброю, він наводить невідпорний, на його думку, аргумент. Її, цю зброю, треба обслуговувати і періодично проводити її випробування.

Який же депутат чи голова ОДА погодиться, щоб тестування ядерної зброї проводилося  на території його округу чи області? І як до цього поставляться люди, які там проживають? Після цього доводу голоси прихильників ядерного озброєння країни якось притихають…

Такі дискусії – ознака якої не є, але демократії в країні. Втім, історія знає приклад, коли людей навіть ні про що не питали, а просто виселили з території, де мало проводитися випробування ще нової на той час ядерної зброї. А тим, кому можна було просто скомандувати “Шагом марш!”, наказали йти просто в епіцентр ядерного пекла.  І мало це все милозвучну і навіть ліричну назву “Сніжок”. Саме під такою кодовою назвою проходили радянські військові навчання із застосуванням ядерної зброї, які були підготовлені й проведені під керівництвом маршала Г. Жукова саме цього дня 65 років тому, 14 вересня 1954 р. на Тоцькому полігоні в Оренбурзькій області. Загальна кількість військовослужбовців, які брали участь в навчаннях, сягала 45 000 чоловік. Завдання навчань полягало у відпрацюванні можливостей прориву оборони противника із застосуванням ядерної зброї. Атомну бомбу підірвали на 350-метровій висоті; сам Жуков та інші вищі армійські чини спостерігали за всім з безпечної відстані й у цілком безпечному укритті, а через короткий час територією, яка буквально дихала радіацією, і на якій зашкалювали і виходили з ладу прилади, пройшли переможні наступаючі частини радянської армії, несучи на Захід ( за сценарієм навчань) свободу і щасливе життя.

Дуже виразно описує цю історію в своїй книзі “Тень победы” відомий розвідник-перебіжчик Віктор Суворов. У главі “Негативне диво” він, зокрема, відповідає тим російським “яструбам”, які в шовіністичному угарі вимагають долучити Г. Жукова до лику святих. Для цього кандидат має відповідати певним критеріям, зокрема, творити чудеса. Чудес легендарний маршал Жуков, на думку В. Суворова, натворив цілком достатньо, навіть із надлишком. По-перше, спалив буквально за мить стародавні дубові діброви, які висаджувалися там впродовж кількох століть. Простий смертний ніяк не міг би цього зробити – це було під силу лише Георгієві-чудотворцеві.

Але головне його чудо – люди. Величезна маса солдат, сержантів і офіцерів, які, за задумом все того ж геніального стратега Жукова, мали відразу після вибуху переможним маршем пройти обпаленою й зараженою територією. Він найперше потурбувався про них – з кожного  була взята розписка, яка зобов’язувала мовчати про все, свідком чого був, протягом 25 років. А далі їх всіх залишили самими розбиратися зі своїми болячками, які почали з’являтися одна поперед одну. Людина катастрофічно худне, буквально тане на очах, а розповісти причину лікарям не може – розписка про нерозголошення висить загрозливим дамокловим мечем. Ще одна напасть – імпотенція, а з нею – розлади в сім’ях, розлучення… Перетворити за лічені хвилини тисячі й тисячі здорових чоловіків на імпотентів, риторично запитує В. Суворов, це хіба не чудо? Яке під силу не будь-кому, а лише Георгію-чудотворцеві.

Але й це ще не кінець всіх бід. У, здавалося б, цілком здорових людей раптом почали народжуватися діти з невідомими жахливими захворюваннями. Наслідки Тоцьких розваг видатного полководця Г. Жукова, який людей ніколи не шкодував і в ріках людської крові броду не шукав, жахливим чином виявляються в другому і в наступних поколіннях. Народжуються діти з величезними головами і з м’якими кістками… Надовго запам’ятався десяткам тисяч людей отой “Сніжок”.

І от що цікаво. Дехто з учасників тих подій, напевно, проживає в Харкові. І, можливо, сповнений ностальгійних спогадів, виступав за відновлення поваленого погруддя Жукова. Невже радіація так катастрофічно впливає на пам’ять? А може, вкупі з одурманюючою пропагандою, просто робить її вибірковою?

А ще тим, хто з піною на вустах нині виступає за повернення Україні статусу ядерної держави, незайве пам’ятати, що обережність і ретельне дотримання правил техніки безпеки не є нашою найхарактернішою національною рисою. А її відсутність може спричинити… та, багато що може спричинити.

Ігор Дуда