Почну, мабуть, в стилі промови Шури Балаганова на могилі Паніковського. Пригадуєте: “Товарищи! Международное положение… Наш ответ Чемберлену…”. 

За 30 років Україна багато чого досягла: виростила когорту олігархів і значно численніші маси бідняків; задекларувала, що вона відкрита для українців з усього світу – і домоглася того, що з неї самої чимдуж втікає хто може; ідентифікувала себе як нація – і сотворила палких борців за неї на кшталт Парасюка, Фаріон і Ніцой, котрі змушують з ностальгією згадувати часи психіатрії до її реформи. Словом, багато що вдалося досягти…

Серед усього цього – і відчутний прогрес у роботі правоохоронної системи. Вона не лише реформувалася, а й достатньою мірою, сказати б, гуманізувалася. Людина і її права для неї – на першому місці. Яскравий приклад цього – дії поліцейських у вагоні, в якому “вовсю” розперезався п’яний бидляк: чіплявся до пасажирок, заважав їм спати, словом, “відривався” на повну силу. Коли ж поліцейські прибули на виклик, то виявили його сплячим. Правоохоронці, до їх честі, не стали порушувати спокою громадянина – ну, втомилася людина після трудів праведних, заснули трішечки – нехай собі відпочиває. Навіщо ж його турбувати? Не зарізав же нікого, не вдарив чимось тяжким – і на тому спасибі.

Саме такою здалася мені логіка коментаря цього дикого випадку від керівника відділу комунікації поліції області. “Взагалі, цю проблему мав би вирішити провідник і начальник поїзда… Освідчувати на вміст алкоголю його не могли, бо для цього довелось би затримувати поїзд або знімати його з поїзда. Тобто, тут немає чітко прописаного алгоритму дій”, – розповів він.

Чудово. Далі, як мовиться, йти нікуди. П’яне бидло, порозважавшись досхочу, захропіло сном ангелятка, а поліція розводить руками: ну, що ми маємо робити – алгоритм, бачите, не прописаний для таких випадків… Ось тепер проведемо службову перевірку, поспілкуємося з постраждалими, внесемо подію в Єдиний журнал обліку… Не знаю, як щодо заспокійливих бесід з постраждалими, але видається, що після такого випадку хтось мав би тихенько зняти (чи відчепити) погони, здати службове посвідчення, підписати обхідний листок (якщо такий нині існує) і йти працювати комірником чи вантажником.

Взагалі ж – прикро, гидко і образливо. Передусім – за державу, яку невдовзі славитимуть  з нагоди її 30-річчя. І яка є настільки немічною, що нездатна гарантувати своїм громадянам право на елементарні безпеку і захист.