Яке ставлення до себе може викликати любитель добряче хильнути і волочитися за жіночими спідницями а на додачу –  ще й закоренілий хабарник, який роздавав “подяки” направо і наліво?

В дев’яти випадках з десяти воно, мабуть, буде негативним, а в уяві постане візуальний образ такого собі ситого і самозакоханого бонвівана, який усе навколо в житті намагається підпорядкувати задоволенню своїх далеко не шляхетних пристрастей. Особливої помилки в такій оцінці, зрештою, немає, і герой цієї розповіді цілком відповідав наведеним вище характеристикам, але… Саме через оте “але” він став   для цілого народу об’єктом великої шани і доброї пам’яті.

Рівно 45 років тому, 9 жовтня 1974 р. у західнонімецькому місті Хільдесгаймі помер 66-річний чоловік. Здавалося б, нічим не примітна подія, тим більше якщо врахувати, що померлий тривалий час зловживав алкоголем і жив у  скрутних матеріальних умовах. Але ім’я цього чоловіка було Оскар Шиндлер. Йому судилося увійти в історію великим гуманістом і спасителем багатьох людей. Всесвітньовідомим він став завдяки тому, що в роки війни врятував від загибелі понад тисячу євреїв, давши їм роботу на своїй фабриці у Кракові і притулок, а наприкінці війни – просто викупивши від відправки у газові камери Освенціма. Ці врятовані й склали славнозвісний «список Шиндлера».

Через півстоліття ця шокуюча історія була талановито  перенесена на екран режисерським генієм Стівена Спілберга. Талановито, передусім, в плані розкриття нелюдської суті нацизму і того, на якого звіра може перетворюватися нормальна і навіть приваблива на вигляд людина, наділена безмежною владою і правом вирішувати долі тих, хто був визначений ідеологічною системою і державною політикою як Untermenschen (недолюди). Пригадайте: для коменданта табору примусової праці в польському Плашові потреба застрелити кількох євреїв з балкона його вілли виникала раніше, ніж суто фізіологічна потреба сходити в туалет. Однак саме духовне переродження Шиндлера, перетворення його з корисливого ділка і навіть афериста на великодушного спасителя більш як тисячі робітників-євреїв у стрічці Спілберга показане кількома штрихами: побачене на візку з трупами тіло маленької дівчинки в червоному пальті (єдина кольорова вставка у суцільно чорно-білому фільмі), а потім тривалі нічні роздуми стоячи біля вікна. Більше того, вже після виходу фільму знайшлися люди, які стверджували, що до певного часу Шиндлер безсоромно обирав єврейських банкірів, користуючись їхнім безвихідним становищем; що  місце у рятівному списку не надавалося задарма, а продавалося; що Шиндлер у всіх своїх діяннях був, передусім, розважливим бізнесменом, а не альтруїстом, і що він намагався забезпечити собі якусь перспективу, своєрідну страховку на післявоєнний час… Та як би там не було, фактом є те, що врятовані євреї, прощаючись, подарували Оскару Шиндлеру  золотий перстень з написом «Хто врятував одне життя, той врятував увесь світ». Вони ж таки після війни всіляко підтримували свого рятівника й допомагали фінансово, коли його бізнесові проекти один за одним зазнавали краху. В 1967 р. Шиндлер був удостоєний нагороди Ізраїльського меморіалу пам’яті жертв Холокосту (“Яд ва-Шем”) і посадив своє дерево на Алеї праведників. Воно росте там донині…

А у мене в книжковій шафі – роздрукований кадр зі “Списку Шиндлера”, який вважаю одним із найбільш хвилюючих у світовому кіно: відкриті ворота трудового табору, обабіч – озброєна  охорона, а посередині поволі йде велика група врятованих буквально в останній момент від газової камери жінок і їхніх дочок. В центрі групи – він, їхній рятівник. І одна з виснажених, обірваних  дівчаток озирається й дивиться на нього захопленим і вдячним поглядом…

У праведників не завжди за плечима ангельські крила…

Ігор Дуда