Минає 60 років з часу підписання Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та 15 років з дня приєднання до неї України.

Цей документ відображає основні принципи відносин «людина – суспільство» в контексті демократичних цінностей сучасної європейської цивілізації, тому є актуальним для кожної міської територіальної громади.

Після завершення Другої світової війни європейська спільнота прагнула закріпити природні права людини, дані їй Богом, щоб надалі суспільство було захищене, у тому числі, і від воєнної загрози.

Відтак, основними принципами Конвенції є рівність, недопущення насильства, гарантія правового захисту людини. Міжнародний документ закріплює право кожного на життя, освіту, працю, відпочинок, свободу слова, зібрань, віросповідання тощо. Зауважимо, що ці положення зафіксовані і у Конституції України 1996 року, яка вважається однією з найдемократичніших у Європі та світі.

Втім, сьогодні для українців важливою є проблема дотримання Основного Закону та реалізація прав людини в Україні на практиці.

Реалії свідчать, що самобутнім механізмом захисту прав і свобод українських громадян виступають відповідні неурядові організації. І це не дивно. Здійснивши історичний екскурс, можна побачити, що саме різноманітні громадські об’єднання були традиційним середовищем плекання демократичних у широкому сенсі вартостей. Це, наприклад, Всеукраїнське товариство «Просвіта» (1868 р.), товариство «Жіноча громада» (1908 р.) та інші. Тобто в умовах бездержавності (до 1991 р.) саме українські громадські організації були єдиним репрезентатором та захисником прав українства.

Із проголошенням Незалежності «третій сектор» розвивається в якісно іншій площині: основний аспект усе більшою мірою ставиться не на захист національно-державницьких прав українців, а соціальних інтересів різних категорій населення.

Можемо простежити, що громадські організації, які діють сьогодні в Україні, пов’язані із відповідними сучасними тенденціями соціально-економічного, культурного, духовного, політичного життя держави (наприклад, четверта хвиля еміграції – заробітчанство українських жінок, проблема торгівлі людьми, соціальне сирітство тощо).

Отже, виокремимо кілька видів громадських об’єднань, які на даний час присутні в суспільному просторі України і вносять свій вклад у захист прав людей: за гендерною ознакою (жіночі товариства, центри захисту прав чоловіків), за віком (дитячі, молодіжні громадські організації), за соціальною приналежністю (об’єднання громадян, що захищають права інвалідів, ветеранів, багатодітних), за професійною сферою (профспілки, клуби, інші організації, створені задля захисту прав працівників конкретної галузі).

На сьогодні у Тернополі зареєстровано понад 200 громадських організацій, втім, більшість із них є малоефективними або взагалі недіючими. Тому тернополянам і українцям загалом треба усвідомити, що байдужість є першим ворогом громади та нації. Лише громадська активність – конструктивна і справедлива – буде запорукою забезпечення інтересів, захисту прав і свобод людини в Україні. Адже реалізація європейських, міжнародних правозахисних документів у нашій державі розпочинається із громадянської свідомості, активності та відповідальності за своє життя, здоров’я, безпеку кожного із нас ,повідомляє сайт міськради