Уже не раз доводилося писати про брудну повінь побутової нецензурщини, яка щодня ріже слух. Порятунку від неї немає – вона лунає і на вулицях в самому центрі міста, і на алеях парків, і в маршрутках та тролейбусах, не кажучи вже про недільні футбольні баталії на дворових майданчиках, коли повітря, здається, стає просто густим від бридких матюків.

Народ наш ніколи не страждав на позахмарний рівень культури і вихованості, а нинішній час із його непевністю, невлаштованістю, нервозністю лише примножує й без того немале число неадекватів довкола. Причому – зовсім юного, безвусого віку, які, вочевидь, схильні самоутверджуватися саме  таким чином.

Найперша реакція обивателя в подібних випадках: “І куди дивиться поліція?!”. Питання “І чого їх вчать в школі?” вже здебільшого не виникає. Отож, про поліцію. Виходжу з-під арки, що веде до міського управління МВС і бачу трьох її представників: двох бравих патрульних і одну миловидну дівчину, яка, вочевидь, здійснює функцію поліції діалогу. Наразі ж вона разом з іншим напарником слухає монолог  свого колеги – достатньо звучний, щоб його можна було почути й випадковому перехожому:

– А він, мудак, в-бав йому в заднє  колесо!

Почуте одразу ж нагадало заголовок в одній з газет середини 90-х: “Спершу нагрянули бандити. Потім приїхала міліція. Господарі різниці не помітили”. Якби не поліцейська уніформа, то цілком можна було подумати, що проходиш мимо якоїсь молодіжної зграї в підворітті. Все ж спробую бути цілком об’єктивним: другий поліцейський кинув на мене швидкий погляд, в якому, спасибі йому, читалася деяка ніяковість і відчуття незручності становища. Що, втім, не завадило його напарнику продовжувати свою розповідь зі специфічними вербальними одиницями – “для зв’язки слів”.

“А що ви хочете?  Міліція – це зліпок нашого суспільства, і вона хворіє на ті ж самі болячки, що й воно”, – бідкався колись один з керівників МВС. Реформованої поліції це, очевидно, стосується повною мірою. То що ж, виходить вже зовсім безнадійна ситуація і приборкати потік лихослів’я просто нікому? І залишається сподіватися, що зародиться і набере силу якийсь варіант українського “Талібану”, який почне утверджувати мораль і правопорядок  розпеченим залізом?

Здається, значна частина законослухняних громадян не дуже заперечувала б проти цього…