На світі так давно ведеться, що… ну гаразд, не буду мислити глобальними масштабами – обмежуся ненькою-Україною. А в ній уже давно ведеться, що невдовзі (оте “невдовзі” може варіювати в термінах) після призначення керівника уряду всі майже одностайно починають вимагати його відставки.

В умовах країни з розхитаною, нестабільною економікою, відсутністю твердих (в європейському розумінні) соціальних гарантій, величезною масою невдоволеного населення такі вимоги цілком природні. А коли до цього домішати ще й міжпартійні чвари, то колотнеча навколо фігури Прем’єра виникає неабияка. Особливого відтінку набувала вона, коли величезний чорний котяра пробігав між керівником уряду і Президентом, як це було в тандемах Кравчук – Кучма (Леонід Макарович, пригадується, звинувачував Леоніда Даниловича в тому, що йому “постійно щось заважає”); Кучма – Марчук (тепер уже Леонід Данилович звинуватив Євгена Кириловича у тому, що той зосередився на створенні власного політичного іміджу); Кучма – Лазаренко (тоді Президент метав громи і блискавки на адресу Прем’єра, перед цим давши йому можливість без перешкод чкурнути з країни); Ющенко – Тимошенко (там взагалі йшла якась дивна гризня – тим більш дивна після того, як обоє досхочу настоялися на трибуні Майдану).

Дві теми нині превалюють в соцмережах і на телебаченні: 1) клятий коронавірус; 2) збереже чи не збереже свою посаду нинішній Прем’єр-міністр Олексій Гончарук. З першим ситуація туманна, з другим – не набагато ясніша. Мені, не надто освіченому в економічних нюансах, збоку видається таке: “самокатний” Прем’єр за пів року перебування на своїй посаді встиг згуртувати проти себе досить потужну й різношерсту коаліцію, яка на повен голос вимагає принесення його в жертву – попри те, що всі визнають, що всім у “Слуг народу” заправляє головний слуга – Президент Володимир Зеленський. Конфлікту з ним у глави уряду, на перший позір, немає – хоча невідомо, які між ними були приватні розмови з приводу записаних “доброзичливцями” висловлювань Прем’єра про свого патрона.  З одного боку, той факт, що його відставки вимагає доволі одіозна для нас, західноукраїнців, платформа “За життя” вкупі з не дуже приємною (суб’єктивне сприйняття, хоча стосовно жінки можна було б і промовчати) Оленою Лукаш мало б свідчити на його користь. Однак не завжди те, що з піною на вустах обстоюють опоненти, автоматично має викликати заперечення.

Поцікавився у більш обізнаних людей з мого оточення – вони вважають, що наймолодший в історії незалежної України Прем’єр таки “не тягне” (“долар падає – ціни зростають”). Принаймні, ранувато вмостився у своєму службовому кріслі.  Можливо, до такого сприйняття додається той факт, що Олексій Гончарук – креатура дуже “токсичного” Андрія Богдана. Завтра, доводилося чути, у Верховній Раді розглядатимуть питання деяких персоналій уряду “народних слуг”. Уявляю, як почувають себе ті з них, які пробули на своїх посадах “без року тиждень”, але вже мають непогані шанси отримати вихідну допомогу і перейти в ранг глядачів у політичному театрі. Сам О. Гончарук ніби має імунітет до жовтня, але хто його знає , як воно складеться… Недаремно ж у владних кабінетах з’явилася знайома постать Сергія Тігіпка (яка, до речі,  не втратила стрункості).  Одне можна сказати напевно: на щастя О. Гончарука, серед нинішніх парламентарів немає схильного до демонстративно-епатажних акцій Олега Барни. Отож, за промежину (і з букетом у руці) його ніхто не підніме й з-за трибуни не винесе.

В гіршому випадку – виїде з будівлі Кабміну на своєму самокаті…

Ігор Дуда