У перші дні листопада на цвинтарях Тернополя велелюдно — тисячі городян приходять пом’янути померлих родичів та друзів, пише «20 хвилин».

1 листопада перед входом на цвинтарі у Підгородньому та на вул. Микулинецькій стихійні торговці продавали квіти, вінки та свічки. А жебраки біля цвинтарних брам стояли у два ряди. Центральними алеями кладовищ ходили сотні людей, а майже на кожній могилі горіла свічка.

Люди молилися на могилах померлих родичів. Священики відправляли панахиди. Біля родинних гробівців люди поминали відразу кілька поколінь своїх родичів. Сім’я пана Яреми молилася біля родинного склепу, збудованого на Микулинецькому кладовищі ще у 1904 р.

– Я приходжу помолитися до гробівця не раз на рік, а майже щотижня, – розповідає Ігор Ярема. – Сьогодні прийшли всією сім’єю – три покоління — з моєю мамою та донькою. Тут похований мій батько, бабця й дідусь.

На гробівці горять кілька свічок. На старій плиті напис: “Гробівець родини Грубинів 1904 р.”

– Усі наші родичі – корінні тернополяни, – додає Надія Ярема. – З давніх часів наш рід живе у Тернополі.

Цвинтарем ходили священики різних релігійних конфесій. Над старими польськими могилами панахиду правив римо-католицький священик. В іншій частині кладовища — греко-католицький.

На цвинтарі у Підгородньому – могили не такі давні. Проте відвідувачів тут – не менше, ніж на Микулинецькому. Тим, хто їхав до кладовища власним авто, довелося паркувати машину за кількасот метрів – під’їхати ближче не було змоги. Нелегко було й повернутися з Підгороднього маршруткою.

Біля входу до місця вічного спочинку – теж багато циган-жебраків. Милостиню їм дають лиш зрідка.

– Помолися за мою маму, Світлану Петрівну, – сказала жінка, простягаючи 5 грн. циганці. – Вона померла півроку тому.

Біля деяких могил люди палили свічки та молилися цілими сім’ями. Дехто пив 100 грамів за упокій душі померлого просто поряд із гробом.

– Я прийшов на могилу батька, – розповідає тернополянин Валерій Матвійчук. – Він помер навесні. Буваю і в інші дні, коли випадає нагода. Тут значно спокійніше у звичайні дні. Тоді на цвинтарі не так гамірно. Все ж таки це – оселя мертвих, а не ярмарок.

Віталій Дерех, “20 хвилин”